Не вийде пробігти між крапельками. І обстава війни якраз допомагає робити вибір або/або Мушу сказати, що вважаю всі три умови проведення календарної реформи в Україні є надуманими. Вибачайте, Ваша Екселенціє. Блаженніший Святослав, прошу взяти до уваги!
1. Так, дійсно, питання не лише в зміні однієї дати — і це чудово!
Крім упорядкування свят нерухомих, нарешті впорядкуємо всі свята й рухомі. Бо нарешті першу астрономічну весняну повню місяця будем бачити як першу весняну, а не останню зимову — а це значить і правильна і, головне — спільна дата Великодня християн світу і всіх, пов'язаних із цим рухомих свят. Чи будуть незадоволені? Так. Навіть на ІІ Ватиканському соборі були ляфевристи, які не прийняли змін і були відлучені від церкви. В УГКЦ теж є відколота секта старообрядців, які не захотіли перейти на українську мову, бо бачте українська "не така свята" як церковнослов'янська...
Скажіть відверто, що є страх втрати частини парафіян старшого віку, які можуть не прийняти змін через брак освіти й знань щодо календаря. Питання: де тоді реколекції й навчання для вірних, де настанови священникам щодо проповідей з цих питань, де спеціальні єпархіальні комісії, де опитування парафій і збір письмових протоколів громад?
Чи може вірні мають влаштовувати мітинги й демонстрації перед консисторіями єпископів аби їх почули?
Правильні зміни мають ставатися. Розумному достатньо.
Можна досидітися до того, що молоді грамотні люди не прийдуть більше до такої закам'янілої до календарної реформи Церкви. Правда на небі буквально - сонце, місяць і зорі містять достатньо правди.
Астрономічний рік складається з 365,2425 доби (округлили до 365), 1 раз у чотири роки має бути високосний рік, (але 1 раз у 100 років один високосний рік пропускається, окрім кожного чотирьохсотого року).
Справа не в куті. Кутю можна приготувати й в липні. Річ у тому, щоб мати можливість бути на Різдвяній службі 25 грудня. Дозволяйте це вже зараз, навіть хоч у формі перехідного моменту. Чекають не тільки вірні, але й священники — які мають обов'язок дбати про них.
Хіба легко було Папі Григорію ХІІІ в 1582 році пояснити, чому після 4 жовтня одразу настало 15 жовтня? Ім'я предстоятеля має освячувати Істину.
2. Так, очевидно, що було б добре, якби всі українські Церкви одночасно зробили цей перехід. Але ми маємо ситуацію, коли УГКЦ дивиться на ПЦУ, а ПЦУ дивиться на УГКЦ — і цього переходу може ніколи не статися.
Ми, як Церква, дивилися на когось коли виходили з підпілля? Чому тоді Церква була поступом, а нині стає гальмом?
Ми святкуємо за старим (хибним) календарем, тому що "так звикли", чи тому, що так правильно? Це в нас така фіктивна набожність, неуцтво чи лінивство до кращих змін і розвитку?
Хіба ми зараз в гарній компанії щодо святкування Різдва — росія та її сателіти: Білорусь, Сербія, Грузія - гарна компанія?
Треба робити кроки та подавати приклад.
Щоб пройти дорогу, треба зробити хоч би перший крок (ближче до наукової істини і якомога далі від москви). А його не видно. Час дискусій і обережностей минув.
Чого ми боїмося? Втрати парафіян. Старші парафіяни повмирають, а нові не прийдуть — так буде ліпше?
3. Війна, не на часі, незручний момент. Навпаки.
Всі радикальні реформи треба робити разом і за раз. Зміни є або швидкі, або їх нема. Не буває слушного часу аби змінитися, зробити реформу, кинути курити й т. д. Тому, краще робити зміни тоді, коли їх час настав, а не тоді, коли будуть зручними обставини — бо їх не буде. Зміни — це завжди незручності — чи то зміна календаря, чи графік рейсових автобусів.
Це все відмовки. Це як обіцяти починати нове життя з понеділка кожного нового понеділка.
Не вийде пробігти між крапельками. І обстава війни якраз допомагає робити вибір або/або. Ми такий вибір робимо щодня зараз, бо якраз для того благословенний час.
Робімо вибір, буде боляче.
Але нам і так боляче.
НЕМАЄ ЖОДНОГО АРГУМЕНТУ, ЧОМУ НІ.
