Щось із владною вертикаллю не те. Як у знанім віршику: «…стоїть на асфальті у лижі обутий – чи лижі не їдуть чи сам ***…».
Ну надто воно вже все йде по сценарному плану.
Отже, по порядку…
Гадаю, багато хто розуміє, що той феномен, що має місце в столиці вже не є «євромайданом» (що закінчився 30 листопада) – це «майдан Гідності», що розпочався одразу ж після євромайдану 1 грудня. Видається так, що може бути і «третій» майдан… Чи вдасться його втримати без ескалації насильства – наразі важко прогнозувати.
Ну якесь воно все дуже «феесбешне», чи як правильно сказати... Судіть самі.
У вересні-жовтні в ЗМІ дедалі частіше почала лунати тема «підпише чи не підпише». Логіка фактів говорила про те, що не підпише, хоч такі сподівання були в кожного. На користь того «що підпише» шукалися різноманітні аргументи – починаючи від геополітичних ігор і аж до питання «відкупного» і його розміру. Чому логіка фактів така сумна?
Та все тому, що чинна українська влада не є українською за духом. Засилля агентів та резидентів, клептоманів вражає, «Служба Божа України» – взагалі виглядає як якийсь філіал ФСБ – не соромляться вже навіть на мундирах носити чужинські значки і отримувати нагороди, міліція деградувала вже настільки, що далі певне немає куди: «робити-вчитися не вмію, а красти я боюся – поїду я до міста, в міліцію наймуся»... Гопота заполонила владні кабінети на всіх рівнях. У зв’язку із цим, кожній порядній людині в Україні, без усіляких натяків та напівтонів, можна дати принаймні одну досить розумну пораду: поки не пізно, прочитайте книгу Андрія Кудіна «Як вижити у в’язниці», — книга написана просто і на основі реального безпідставного тюремного строку. Цей текст пригодився багатьом, знаю що багато хто із моїх знайомих вже прочитав і залишив певні інструкції для своїх рідних. «Усі сидітимуть...» — сьогодні це глибоке внутрішнє переконання міліціонерів. Наше завдання – туди не потрапити, а якщо потрапили – вижити, бо для України наше життя ще пригодиться.
Євромайдан наприкінці листопада поволі згасав, на мирний «Марш мільйону» в звичному режимі збиралися протестувальники. Жорстокий розгін «Беркутом» мирних демонстрантів додав нового масла у вогонь. Пристрасті першого грудня ледь не вилилися у відкриту збройну сутичку між протестувальниками і силовиками. Припустимо, що злочинний наказ зачищати майдан був помилкою влади, копіюванням путінських методів розгону демонстрантів, збиранням в одну купу «кусочки счастья», якими довелося зв’язувати елементи конструкцій барикад майдану. Людей стало ще більше, в майданівців з’явився додатковий мотив «наших дітей бити не можна». Якби я був міністром, прем’єром чи президентом – то з такої першої невдалої спроби розгону засвоїв би, що «в лоб» ситуацію не розрулити, силу на очах всього світу застосовувати не можна, потрібно шукати інші шляхи…
І що ми бачимо? Як тільки Янукович пообіцяв, що силу більше не буде застосовано проти мирних демонстрантів, в ніч, коли дипломатичний корпус країн Європи та США все ще знаходився в Києві… Знову спроба штурму… Помилка??? «Майдан» отримав друге дихання, новий приплив сили, в Київ на сторону мітингарів підтягнулися спеціалісти з безпеки і військових операцій, охорона периметру значно професійніша, всі квадрати закріплені, сотники-десятники самоорганізовані як ніколи досі, та й сам «периметр» — змінився до невпізнання…
І от, це друге дихання, безумовно, поволі, але згасає. В областях місцеві майдани подекуди збираються не такі чисельні й не так часто, а це – джерела, якими живиться океан — Головний Майдан країни. Йдуть Різдвяні та новорічні свята. Багато хто втомився і від самого майдану як незвичного способу життя, так і від неоформленої цілі. Тим часом, в соціальних мережах, по ЗМІ та й в розмові між собою мусоляться теми «нащо жувати соплі?», «давайте зметемо цю владу» і таке інше. Почалися переслідування активістів майданів країни – кримінальні справи за перевернуті портрети президента, за спалені фотографії, вже сьогодні є погрози і побиття, спалення автомобілів, пошкодження іншої власності… І це – в той самий час, коли вже досягнуто певного консенсусу, коли вже є «амністія» (до слова, нічого не варта в юридичному сенсі застосування закону) для учасників майданів… повістки продовжують надходити… Сьогодні, на католицьке Різдво жорстоко побили Тетяну Чорновіл… Побили жінку, побили до невпізнання. Обуренню немає меж, ми всі в шоці… Ніякого іншого побажання на Різдво аніж кулі для нападників я сьогодні не чув… Помилка влади? Вже зараз очевидно, що ні. Такого не може бути.
Отже, основних версій дві.
Версія перша. Янукович не має зв’язку із реальністю, про ситуацію доповідає найближче оточення, інформацію із ЗМІ маркером помічає Чепак і її служба, решта — доповідають силові офіцери і співробітники адміністрації. Короля робить свита. Частина оточення Януковича, і це не секрет — є відверто п’ятою колоною Москви, її феесбешним продовженням в Україні. Цілком очевидно, що Москва, підтримуючи Януковича в 2004 і 2010 році зробила помилку: мало того, що Янукович не виявився «проросійським», тим, котрий не хоче бути губернатором України в складі РФ, а президентом окремої держави, він ще й крім того, щоб замість служити інтересам олігархату і російському капіталу, котрий окупував Україну, ще й надумав сам, разом із сім’єю, стати олігархом і вести свою власну гру. Ця гра настільки залежала просто від «бабла», а не від якихось там «геополітичних» інтересів, що Янукович у випадку можливості «прокатати» ЄС на «бабло» був готовий підписати ту угоду. Все одно ніхто нічого не збирався реформувати. Путін зумів переконати, що ЄС дає гроші на країну, а не режимові, в той час як Путін готовий дати гроші режимові, але не країні. Оскільки, ніхто не вірить ні Януковичу, ні Путіну, то Україна не увійде ні в ЄС, ні в ТС, — це вигідно їм обом, хоч і не вигідно обом народам цих президентів. Але, для Росії важливо усунути Януковича від влади і поставити в крісло того президента, главою адміністрації якого буде Медведчук, того президента, який підпише будь-що не торгуючись. Оскільки, інтереси кремля по усуненню від влади Януковича співпали із інтересами майдану, то Москва буде старатися в міру живити майдан, в тому числі і «новим диханням» через нові провокації проти активістів, але так, аби не відбулось експорту революції в РФ. У випадку чого – завжди можна буде звинуватити опозицію і активістів майдану (це вже почалося – через борги по зарплаті київським комунальникам), причому самі майданівці такі звинувачення можуть підтримати, бо незадоволені надто миролюбними настроями, які пояснюються як «безхребетність та нерішучість». В цьому випадку, а це є пряма загроза суверенітету держави, на життя сьогоднішнього гаранта може відбутися замах іноземних спецслужб, який повісять, звісно, на «клятих бандеровцев», бо бачте «майдан затухает».
Версія друга і малоймовірна. Янукович пройшов непросте життя і «мирними демонстраціями» його не візьмеш. Людина, що ще на інавгурації поспішила покласти посвідчення президента до кишені, так просто його не віддасть. Звісно, Янукович розуміє, що в пісочниці під назвою «Партія Регіонів» є віддані донецькі, але є й харківські, луганські і навіть особливі одеські, цікаві кримські і відверта п’ята колона Кремля. Ясне діло, що «Захара» пасувало би покарати за те, що «вистрибнув із трусів», але зливати своїх на виду у всіх – поганий сигнал. От, якби майдан розійшовся по тихому, тоді можна було б позбутися небезпечної політичної ноші, так би мовити, “на 90% оновити склад уряду”… Зараз цього робити Януковичу не можна, оскільки таке – майдан може розцінити як свою «перемогу», ефемерну, але перемогу. Позитивні досвіди підкріплять майдан, а цього робити не можна. Зрештою, лабораторний експеримент («майдан», який став можливий завдяки, а не всупереч владі) показав у що може вилитися 2015 рік, є всі вхідні математичні дані, менш-більш окреслилися регіональні і загальнонаціональні лідери, зрозумілі процеси. Тепер з ними можна працювати – одних усунути, інших підсадити на «співпрацю». А щодо того нащо було застосовувати силу, чому не дочекатися, коли майдан скисне сам – є таке в диктаторів — «от не хочу і все, заберіть їх з перед очей». Казав же колись в парламенті Микола Янович «Да пошли вы!..», продовжують же слідчі шити справи за спалені фотографії... маразм, але все серйозно.
Окремої уваги заслуговує «політична геометрія» і поняття «симетричності», доста популярне в путінській РФ. Майдан, як явище, пробували перекреслити «симметрической ответкой» – Антимайданом, протестувальників – звезеними роботягами, майданівських радикалів – тітушками, жертв беркутят – понівеченими солдатами, послів іноземних держав – російськими резидентами… Єдине, що не змогли – то це зробити альтернативний живий концерт – співаки відмовилися. Властиво, програш Антимайдану полягав у намаганні застосувати принцип «симетричності», намаганні в чужій грі перевершити опонента в методі... З цієї самої причини поразки може зазнати і Майдан, якщо намагатиметься на силу і «логіку сили» Путіна відповісти силою симетрично. Саме на це нас усіх і провокують (тому вся гидота відбуватиметься в святі для нас дні). Якщо і застосовувати силу, то це мала бути власна гра майдану – і, зараз очевидно, що ця стратегія – це ядро наступного майдану, котрий буде неодмінно, не пізніше 2017-2018 року, і без танців – гра, якій симетрично не можна нічого окрім війни протиставити.
Нестерпно дивитися, як б’ють жінок, але від нас цієї праведної бійки-відповіді очікують зараз. Зверніть увагу, що зараз в новинах: убили, зарізали, згвалтували, жахливе ДТП... але не все так погано — в зоопарку народилася пандочка... Нас накачують негативом, провокують на насильство... А зараз, як видно, — не час.
P.S. Порядні газди намагаються Святий Вечір зустріти вдома, із родиною — так велить звичай. Цього разу, можливо, порядні газди мусять Святвечір зустріти на Майдані, кутю та вареники готувати самим … і колядувати «… іншим путем повернули, поганину безвстидну безбожному Іроду не повідали…»
