Той, хто коли-небудь подорожував громадським транспортом неозорими просторами федерації на ймення Московія, то не міг не зауважити одну малу, але надзвичайно важливу деталь. В кожній касі продажу квитків чи то на залізниці чи автобусному терміналі чи навіть в аеропорту по той бік віконечка запитували «Я здесь не вижу срок действия паспорта, он у Вас что, бессрочный?». Ну, ніяк вони не можуть второпати, що таки дійсно, у нас це безстрокове, ми просто по досягненні відповідного віку вклеюємо нове фото. І навіть в тих місцях, де нашого брата греблю гати, наприклад на Київському вокзалі в Москві і до нашого «дивного паспорта» вже можна було б і звикнути далі те саме — «Он у Вас что, бессрочный, что ли?».
Не знаю, з чим пов’язана така паспортна дрібниця — із виготовленням втричі більше бланків паспортів громадян РФ і специфічним бізнесом на документах чи із совєцьким прагненням ставити перепони людині на її громадянському життєвому шляху. Нікуди не дінешся — мине час і доведеться йти й принизливо просити новий паспорт. Громадяни тієї країни вже й не відчувають принизливість такого становища — «Куда же я без паспорта то?»
Ми — громадяни безстрокові, просто час від часу, від майдану до майдану, дорослішаємо. Ще не такі дорослі, як би хотілося, але одні й ті ж — щирі та відважні, просто на кожному наступному фото сивини і мудрості трохи більше. Хоча, не так і більше як би хотілося, тої дорослості і стриманості. Сьогодні, крім тихого трауру за загиблими на сході країни, маємо цілий вибух в обговоренні маленького куплета у виконанні Андрія Дещиці, в.о. міністра закордонних справ.
І хоч на дипломатичній роботі так не прийнято себе поводити і ряд офіційних установ мусів навіть як не хотів засудити цей інцидент мусимо звернути увагу на такі наступні речі. По-перше, поява посадовця і його намагання стримати натовп в своєму праведному гніві є дуже важливим — аби і справді не порушити Конвенцію про непорушність дипломатичних установ. Це дуже тонка тема. Якраз той випадок коли кидаєш власну кар’єру в топку, щоб учасники містерії не вкинули туди офіційну владу країни. Вчинок мужній, за таке нагороджують державними нагородами.
По-друге, зараз і дійсно Президент та уряд більше потребують підтримки власного народу, аніж «стурбованості зі сторони», тому сказати те, що і сам думає народ – не гріх, особливо коли Московія й надалі фінансує тероризм, постачає зброю, сама порушує міжнародне право, конвенції та меморандуми.
По-третє, що випливає із другого, народ хоче правдивих людей у владі, котрі речі називають своїми іменами. В Україні знають навіть діти, що Вова Кегебіст — Хуйло, за таке сказане навіть батьки не сварять, хоч і не заохочують.
По-четверте, Андрій напевне також людина і громадянин, — що сказав те сказав. Пам’ятники Леніна також не дуже «правильно» зруйнували, але нічого — трошки посомплали і пройшло. Замість цькувати цього достойного дипломата краще б взялися за мусорів-прокурорів і феесбешних агентів в системі СБУ. Люстрація скінчилася чи не починалася? Подивимося на керівництво області?
Андрій Богданович – громадянин, безстроковий, як і ми. Ми паспорти не міняємо, просто вклеюємо інше фото з часом, більше сивини, більше мудрості і стриманості, але ніколи менше любові до України.
Як мали би розвиватися події?
1. Як європеєць Андрій Дещиця заяву має написати.
2. Як правдиві патріоти, керівництво країни в особах Порошенка і Яценюка мусять відставку не прийняти.
3. Буде добре якщо Україна не забуде здобутків дипломата і оскільки він зараз в.о. – призначити його дійсним міністром МЗС України (це буде нашим «червоним прапорцем» перед московськими дипмісіями, посол РФ кожної хвилини чекатиме, що його в кулуарах будуть називати «повноважним та надзвичайним Хуйлом в Україні»)
Дещиця привніс в дипломатичне життя Європи дещицю правди, і тут таке почалося... Народ спраглий правди і точності в термінах і словах. А Європа?
А що Європа? Примружиться на одне око не вперше.
P.S.
ПАМ’ЯТАЙ
Коли Україна за право
життя
З катами боролась, жила
і вмирала,
І ждала, хотіла лише
співчуття,
Європа мовчала.
Коли Україна в нерівній
борьбі
Вся сходила кров’ю і
слізьми стікала
І дружної помочі ждала
собі,
Європа мовчала.
Коли Україна в залізнім
ярмі
Робила на пана і в
ранах орала,
Коли ворушились і скелі
німі,
Європа мовчала.
Коли Україна криваві
жнива
Зібравши для ката, сама
умирала
І з голоду навіть згубила
слова,
Європа мовчала.
Коли Україна життя прокляла
І ціла могилою стала,
Як сльози котились і в
демона зла,
Європа мовчала.
Олександр Олесь 22. 08. 1931.
Джерело: “НЕЗБОРИМА НАЦІЯ”
2001 рік, жовтень, число 10 (187)
