Ігор Ткач

Публікацій: 67

Діагностика і прогностика домашнього комунізму

Декларування беззастережно рівного права громадян на одержання матеріальних і духовних благ і практика з точністю до навпаки — сутнісна ознака комуністичної ідеології. Якщо забути проплатити вчасно компослуги — то штраф і пеня неминучі, а от якщо вам затримають зарплату — то нічого страшного.

Що таке справедливість? Це коли все поділити порівну на всіх. Але «всього» мало, а «всіх» багато. Тому у світі існує несправедливість. Гасло «свобода, рівність і братерство» має внутрішню суперечність. Кожен із нас наділений від Бога різними талантами і не однаковою мірою. Має місце, так звана, «нерівна рівність», — за словами Сковороди, — коли різні глечики наповнені по вінця — усі повні і в цьому рівні, але з другої сторони — зовсім навіть неоднакові. Тут Біблійна притча про таланти буде дуже доречна — хороша пожива для розуму. А отже, якщо є свобода, тобто вільна реалізація «нерівної рівності», то власне, і сама рівність вийде нерівною — фактично відсутньою. А де нема рівності — братерства бути не може, хіба не так? Гусак свині не товариш, не друг і не однодумець.

В такі моменти хочеться на Всевишнього зіпхнути усі неприємності, породжені несправедливістю. Але крім цієї (назвемо її благодатною несправедливістю), кожен із нас привносить у світ модель справедливого світу, чим чинить ще більшу і кричущу несправедливість. Найбільше зло котре можна зробити — то це, живучи на землі, намагатися тут влаштувати справжній рай. На таке спокусилися в свій час Платон, Томас Мор, Томазо Кампанелла, Олдос Хакслі, Іван Єфремов та інші. В історії літератури було чимало фантастів та інших літераторів, утопістів та антиутопістів, котрі продемонстрували в своїх творах таке благо як рай на землі і те, як там, в тому раю живеться.

Не будемо сумніватися у щирості дій міської влади щодо медичного забезпечення міста, але давайте поглянемо, що сталося після впровадження «ідеї справедливості» і «права, закріпленого конституцією», одним словом «раю» в нашому місті.

І увірували люди, що медицина тепер безкоштовна і стали в чергу. Взагалі, з нашої памяті потроху такі явища, як черги, вже майже вивітрились. Мало хто вже памятає, як треба було стояти в черзі за молоком, наприклад, мало хто памятає відчуття, як то купляти товари на купони чи картки, як записувались в черги, кляли тих, котрі проходили по блату і самі той блат шукали всякими способами. У мене, черга будь-якої природи утворення, завжди викликає відчуття прогресивного совка, державного «бєспрєдєла», неефективно організованої роботи, завжди чомусь названої «-ізмом з людським обличчям». Навіть найменша черга дратує і принижує, особливо, якщо вона придумана навмисно, або є наслідком невігластва чи непрофесіоналізму.

А що говорити про тих, хто, наприклад, із переломаною ногою стоїть (тут мабуть треба вжити інше дієслово) в черзі, щоб зробити рентген. Раніше таких черг не було, але на безплатне прийшли всі хто зміг прийти, навіть здорові. При цьому, до здорових ми мабуть зарахуємо і тих, кого кожен раз болить в іншому місці, бо ж хворі — ті, котрих болить одне й те ж (ми можемо й помилятися, звісно). Тепер дійсно, людям, котрі потребують негайного медичного забезпечення, важче скористатися своїм правом, навіть за власні гроші.

«Діти війни», після того як їм по-наглому перестали здійснювати виплати, почали брати штурмом суди , влаштовуючи там не просто черги, а справжні політзбіговиська і мітинги. І якщо у Вас навіть звичайна справа, то сперечатися із цими людьми, а тим більше пробитися без черги кудись, — нереальна справа, дуже хоробра і потребує значної відваги.

Після того як певні групи ділків поекспериментували із ціною на гречку, почалася справжня епопея із борошном. Черги, сварки і крики повернулися. В лексикон повернувся термін «спекулянт», котрих вже давно вважали звичайними приватними підприємцями. Так що, скористаймося цінною порадою уряду — городи треба буде засадити всі, кожен сантиметр.

Розгортається, так звана, «оптимізація каждрів» з прицілом на адмінреформу. Кількість звільнених службовців зросте, а війна за виживання всередині управлінського середовища усіх галузей тільки загострюватиметься. Вдало використавшу цю карту, окремі владні мужі досягнуть багатьох цілей просто виконуючи антизаповідь «обдури ближнього свого, ібо він обдурить тебе і возрадується». В ситуації «війни всіх проти всіх» та, враховуючи маргіналізацію суспільства, де кримінальний тип поведінки стає нормою, а вісь цінностей «добро-зло» була замінена на цинічно-прагматичне «корисно-некорисно», каламутити воду є значно простіше, аніж собі це уявляють. Тому, я не дивуюся заявам губернатора про славних 70% , котрі жахливо схожі на пророцтво «для бідних і пяних» і на старий добрий політтехнологічний розрахунок.

Регламентація життя зростає. Нам почали встановлювати рамки життя, — це покликані зробити «реформи» (а їх передбачається аж 21!) і всілякі нововведення (в тому числі і податок «на флешки» і обмеження по трафіку в неті!). Здається, кращі уми країни задіяні у видумці нових податків або хитромудрих схем їх адмініструання. Так і в нашому місті вже говориться про нові комунальні тарифи і тарифи на проїзд в громадському транспорті. І, хоч 20 лютого 2011 року в місті зявилися нові «чорні агітки», спрямовані проти мера, навряд чи малося на увазі відстоювання інтересів громади. Розповсюджували шедевр політтехнологічної думки невідомі особи, проте в змісті самої агітки є сліди теперішніх чи колишніх активістів громадської ініціативи «Пора» (можливо і навмисна провокація), — принаймні так подібно колись розпочинались їх листівки (а звичка і стиль — то штука органічна). Також це може бути і свободівський слід (там теж є колишні пористи), котрий не спинився, в тому числі ,й на останніх виборах, закинувши в маси купу всякого чорного матеріалу. У звязку із тим, що наразі усі висловлені благородні ідеї про екологію, медицину і памятники героям або ж вичерпані або ж «спаплюжені громадськістю», влада намагатиметься придумати нову «фішку».

Обраним можна все, нам простим смертним — нічого. Так буває завжди в тоталітарні часи, де є кланова, військова, партійно-політична верхівка, котра максимально експлуатує простий народ, а стандарти поведінки не те що подвійні, вони потрійні і взагалі рухаються до N-ного ступеня... Декларування беззастережно рівного права громадян на одержання матеріальних і духовних благ та здійснювана практика з точністю до навпаки — сутнісна ознака комуністичної ідеології. Якщо забути проплатити вчасно компослуги — то штраф і пеня неминучі, а от, якщо вам затримають зарплату — то нічого страшного у Всесвіті не станеться. Якщо автоінспектор може собі дозволити випившим їздити за кермом, то нам непристебнутим (хіба йому не все одно як я буду виглядати після ДТП?) звичайно ж ні, навіть на стоянці. Наші вклади знецінені, а депозити заморожені, — нічого страшного, ми ще відчуємо міжнародні кредити. І якщо ми змушені вживати ненормативну лексику, перебуваючи на українських дорогах за кермом, то гарант в хорошому гуморі — в небі нема таких вибоїн (мабуть, скористався частиною передвиборчої програми відомого в Павутині кандидата в Президенти Єгора Лупана), а в гелікоптері комфорту не менше. На всю охорону здоровя країни передбачено грошей трошки більше, ніж на одну депутатську лікарню у Феофанії (там, до речі, немає «благодійних внесків» або «своїх ліків» - усім забезпечуємо ми за наші гроші). І навіть якщо ми мирно протестуємо — проти нас буде застосована сила (принаймні у цьому сумніватися причин немає).

Із сумом діагностую симптоми комунізму у нашому місті — адже праця є вільна і необхідна (хоч її і нема в повному обсязі), армії, поліції і справедливого суду майже вже нема, фактично нема й державності в наших краях — суцільне удільне князівство, відповідно й виходить, що злочинності також немає (бо ж нема права і закону), один одному друг (товариш, кум, однокласник, однопартієць чи коханка — одним словом одні друзі або друзі моїх друзів) - а хіба це так зле, з кожного друть по здібностях і віддають по потребах (просто аби поки-що не поздихали).

Ніколи не був прихильником чи великим поціновувачем комуноідеологічної макулатури, але нашим співвітчизникам не завадило б освіжити в памяті окремі книжки: «Маніфест Комуністичної партії» (Ф.Енгельса), «Капітал» (К. Маркса), ну і, звичайно, настільна книга нашого міського благодійника і покровителя — «Дві тактики соціал-демократії в демократичній революції» (В. Леніна), зокрема присвяченій питанням агітації та пропаганди, що в нас поширено (правда, за словами  Самого, «там, де наші депутати вчилися, дехто вже викладав»). І ця свіжинка інформації повинна б уберегти нас від часів тоталітаризму і неовождизму. Бо, якщо стане страшно — є надія, що почнемо думати, адже початок мудрості - страх Господній (Псалом 111:10).

Час на читання книжок вже є — стоячи в черзі. Зрештою, побачимо.