Міжнародне свято дев’ятого березня
Непевна березнева погода і виснаження від зими часто забирала своїх клієнтів до блідої костомахи. Так 9 березня 1953 року у Москві відбувся похорон Сталіна. І хоч совєтська некрофільська культура передбачала величні мавзолеї (мощі батька великої революції Ульянова вже собі спокійненько лежали) на кшталт єгипетських пірамід, зло врешті-решт було закопане у землю під плотом, вірніше під кремлівською стіною. Так в окопі за цвинтарною огорожею завжди ховали всіляких відступників і антихристів, що не мали права лежати на освяченому кладовищі. Та й самому Леніну таке сусідство певно було не до снаги, бо слава і сонцеликість обернено пропорційна до кількості поруч лежачих героїв та вождів. Ясна річ, що така звістка про смерть «тирана комунізму» (скорочено «тк», – на цю тему є хороший політичний анекдот) облетіла весь світ, а в численних таборах по всьому Союзу дисидентами були виголошені святкові промови, співали пісень і тішилися з того, що весна очистила світ не лише від снігу але й іншого непотребу.
І ніби свято восьмого березня і нинішнє (пам’ятне дев’яте березня) ніяк не пов’язані, але хотілось би поділитися певними думками із шановним товариством. Я думаю, що нікого не здивую, коли скажу, що жінки України активно та наполегливо святкують восьме березня, а з ними жінки усього пострадянського простору і ще кількох африканських країн. І певно, що мають на увазі, що в цей особливий день у році (такий собі «жіночий великдень») мусять дочекатися від кого-небудь комплект тюльпанів, стандартного привітання і весняної відкритки. В принципі, нічого аж такого злого в тому нема, якщо не враховувати, що досить часто то припадає на релігійний піст. Крім згаданої «мінімалки» ще годиться на восьме число напружити усіх наявних вдома чи на роботі чоловіків на предмет їх «суботника» на кухні чи щось таке подібне. В цьому також начебто нема нічого надзвичайного, адже кожен із нас час від часу влаштовує собі свято або “день газди” або «два в одному»… Але давайте підійдемо до цього питання світоглядно.
Вся біда в тому, що таке ставлення до жіноцтва, тобто виокремлення для них одного окремого дня, аж ніяк не характеризує таке суспільство як гармонійне, позбавлене сексизму чи дискримінації. Будь-яка авторитарна система позбавляє жінку її жіночності, її природи. Авторитаризм завжди розглядає жінку в межах суб’єкт-обєктних віносинах, фактично виключно як машину для задоволення сексуальних потреб, машину для народження нових солдатів для підтримки режиму і універсальну машину по здійсненню чорної роботи (наприклад дороги в нас часто асфальтують жінки). Для таких моментів, як особливі почуття до жінки, ніжність і турбота – місця не залишається, в такому суспільстві чоловіки викривлено усвідомлюють жінок як свої «неповносправні копії», образ жінки якийсь неприродно «чоловічний». Красномовним в цьому плані був і сам Сталін, коли публічно через газету висловлювався про власну дружину як про свого «близкого друга и товарища» і не більше (кому цікаво – шукайте тринадцятитомник праць тирана). Наочним відображенням таких підходів завжди було і залишається образотворче мистецтво, де соціалістичний реалізм стояв на сторожі аби жінки не відчували себе жіночно і де би «половое стояло на службе классовому»... Зауважимо, що теми материнства соцреалізм намагався не торкатися, бо природна любов до матері ніяк світоглядно не в’яжеться з совєтським героїчним образом Павлика Морозова… Цікаво, чи ми змогли б віднайти «десять відмінностей» між центральними образами шедеврів «Женщина с веслом» і скульптурою «Венера Мілоська» або наприклад Тарасова «Катерина» і Федора Антонова «Портрет в красном (портрет жены)»? Взагалі, листаючи каталоги з мистецькими творами минулого століття, можна добряче порозважатися, вправляючись у відгадуванні основної теми. Символи, навіть забуті, несуть своє інформаційне навантаження і впливають на сучасність. Чи є тоді смисл так гнатися за даниною радянській тоталітарній моді і проголошувати мертві символи? Хіба в такий спосіб можна пошанувати гідність наших українок, особливо коли настає тепло, – як казав президент.
Квіти і все інше чоловік дарує тоді, коли йому цього хочеться. Від кого залежить оцей настрій – питання надто спірне, але спільні почуття і щира робота мали б усі труднощі подолати. І дай Боже, аби наші красиві жінки квіти отримували щодня, навіть, якщо не приведи лихого, це станеться випадково і дивним чином восьмого березня.
А по справжньому святкувати є чудова нагода – 10 березня – день Святого Тарасія – і роковини народження геніального українця – Тараса Шевченка. То ж святкуймо, читаймо, даруймо жінкам квіти і давайте будемо оживляти правдиві українські символи!
