Понеділок був синоптично прохолодним і політично гарячим. Все як книжка пише — мітингувальники, гасла, вимоги, партійні прапори, вручення петиції, також прийшли журналісти та інші схвильовані «цигани»... Причому, ЗМІ ніби і запросили, але на вході охоронці ретельно звіряли посвідчення журналістів із заздалегідь складеним списком, що є трохи дивним в калуській практиці. Зрештою, це не завадило мирним «протестантам» пройти на зустріч із міським головою і вилити своє обурення без посередників. Кільканадцять разів усі пробували досягти тиші аби вчути що шепче Ігор Степанович і врешті спрага до інформації і жага істини взяла верх над емоціями. Почалося все з одкровень про нібито гіркий шлях становлення безкоштовної медицини і нібито кричущу неправду і вигадки в калуській газеті «Західний Вісник». Відтак плавно та з ліричними відступами і перейшли до основного питання травневої демонстрації «Радецьку — геть!»
«Радецька хвора і перебуває на лікарняному» – повідомив присутнім Ігор Степанович. На запитання журналіста чи відомий діагноз цього гуманітарного заступника Насалик відповів, що не знає, але виглядає вона досить погано, тобто так, як виглядає хвора людина. Чи то нервовий розлад, висипка чи кашель або щось інше з’ясувати не вдалося – відомо тільки те, що пані Віталіна не ризикнула звернутися про допомогу до калуської «безкоштовної медицини», а лікується в Києві у своїй же клініці. І якщо вірити пані Ользі Сікорі в тому, що клініка вже майже півроку не працює (а це звичайно ще треба встановити, бо мер стверджує, що там лікується усією родиною), то пані Віталіна, ймовірно, відсиджується вдома, тримаючи над лікарняним листком лікарську печатку обома тремтячими руками і відриває листки «дємбельського календаря». Ну, і не забуваймо, що «відкосити» від роботи Радецькій в Калуші тепер не так просто, адже, якщо стан здоров’я заступника задовільний, то малоймовірно, щоб котрась лікарська рука тепер взялась підписати фальшивий лікарняний листок непрацездатності. Така, майже за Еріхом Фромом, «втеча від роботи», щоправда явище не надто нове, адже ще при добрих «доциганських» часах, її (Віталіну Броніславівну) не так легко було застати на роботі — в цьому запевняють колеги журналісти з обласного центру, котрі два дні витратили в пошуку медичного світила і ніде не надибали. І то ще тоді, коли вона була, як то кажуть «прі ісполнєнії». Причому, і робочого кабінету в заступника як такого немає — нашвидкоруч обладнали таке робоче місце в ЦРЛ, — а це вже неповага до самої посади заступника, котрий в силу посадових обов’язків не може робити реформи на коліні. Чи може причина все-таки в надмірній кількості гуманітарних заступників: і тобі Галина Романко і Оксана Табачук і Віталіна Радецька — відомо ж який порядок в хаті, де сім господинь газдує...
Ну, але поки-що повіримо на слово міському голові, котрий також повідомив, що отримав від Радецької Віталіни заяву і пояснюючу записку (вже складену на державній мові) про те, що на час своєї хвороби вона просить тимчасово звільнити її від виконання своїх обов’язків аж до судового рішення з її питання. Щоправда, коли саме та хвороба скінчиться і коли буде подано позов до суду журналістам не повідомили. Тому, не виключено, що суд (якщо він ще буде) розглядатиме справу «роками» аж до другого приходу Христа, а зарплата заступника полегки буде щомісяця капати...
На сьогодні, 17 травня 2011 року, призначена сесія міської ради. І, не виключено, що там, рятуючи «лице громади», депутати (в тому числі і від Української партії) приймуть «мудре і зважене» рішення звільнити пані Віталіну. І тоді повториться історія з Віталієм Крохтою і незаконно звільненим попереднім директором міського телебачення, адже пані «столичний спеціаліст» знаходиться на лікарняному, а хворих (а також слабих) звільняти, згідно українського законодавства, не можна. Ігор Насалик і сам погодився з тією версією, що таке звільнення фактично буде незаконним і може бути оскаржене. А оскільки, досвіду у Ігоря Степановича в справах раптового «звільнення-призначення» хоч відбавляй, то вчорашні мітингувальники вдосталь насолодяться «прилюдною стратою» посадовця з міськради, але та вистава тільки для простодухів і роззяв. Буде взятий модний тайм-аут, а поки депутати самі розбиратимуться чи мали право вони «правильне рішення» голосувати «неправильно», можна буде втихомирити кожного окремо і трохи «акліматизуватися» після відпустки. Міський суд знову опиняється в ситуації «почесного арбітра», на котрий згодом можна буде повісити всіх собак при будь-якому рішенні та звинувачувати в упередженості. Пригадується, як пан Ігор Очкур навіть виграв в Ігоря Насалика суд про своє незаконне звільнення одного разу, але хіба міський голова виконав рішення суду і поновив на посаді свого колишнього заступника??? Чим тоді буде відрізнятися виконання судового рішення по Радецькій???
Є тільки два нормальні мотиви для чого Ігорю Степановичу (і Віталіні Радецькій) ті два окремі суди — з різними позивачами і різними вимогами.
Перший мотив полягає в тому, що дійсно навіть насильники та вбивці, за словами мера, мають право на захист своїх прав у суді. «Якщо мене завтра хтось назве ганнібалом і що я їм дітей — то хіба мене одразу і без суду треба осудити?» — риторично запитує Ігор Степанович. Тут слід відзначити, що із прогностичними міркуваннями на тему «мовчання ягнят...» міський голова все-таки ознайомився, а по інерції власної пам’яті плутає «каннібала» і «ганнібала» (Ганнібал Лектор — основний персонаж фільмів «Мовчання ягнят», «Ганнібал», «Червоний дракон», «Ганнібал: становлення» з Ентоні Хопкінсом в головній ролі — Авт.), і вирішив тиснути на сльозу і на «засади цивілізованого суспільства». Із таким підходом у світлі права і законності ми всі згідні — питань нема, кожен має право на захист. Крім того, такий судовий захист буде проходити в руслі цивільного позову — а в цивільному процесуальному праві існує презумпція винуватості (на відміну від кримінального процесу, де обвинувачений початково вважається невинним), саме тому відповідач (газета «Західний Вісник») початково вважатиметься винуватим і буде змушений оборонятися, хоч звичайно доказова база має бути представлена обома сторонами. А як відомо — нападати завжди легше. Зовсім не заперечуючи проти можливості правосуддя і встановлення істини, сподіваємося, що в калуському суді немає колядників і щедрувальників, і що рішення дійсно буде прийняте об’єктивно та неупереджено, грунтуючись на доказах і нормативно-правовій базі. Було дано публічне слово, що до четверга-пятниці буде подано судовий позов «Насалик проти Західного Вісника». Раджу всім спокійно дочекатись, бо Ігор Степанович визнав своє пряме відношення до вірша із безмертними рядками: «...розумний реагує на образу спокійним і презирливим мовчанням!..» Побачимо.
Допускаємо також, що в своїй позовній заяві міський голова згадає багато чого такого, що не має відношення до суті причини цих розборок, а особливо таке, проти чого оборонятися Ользі Сікорі буде якнайважче. Така спроба вже була здійснена сьогодні на прес-конференції — мова йшла про окремі преамбули, абзаци і таке інше. Міському голові терміново потрібне рішення суду про те, що газета «Західний Вісник» нібито написала неправду, — за рішенням суду можна сховатися і побавитися в законослухняного громадянина і безапеляційного виконавця судових рішень. І якщо суд (у позові Ігоря Насалика) видасть рішення про те, що Ольга Сікора в своїй газеті опублікувала неправдиву інформацію — то це стане «психологічним аргументом» і «базовим аеродромом» для іншої подібної судової тяганини — уже за позовом Віталіни Радецької до тієї ж газети... Отже, «зальотне рибальське судно» мало би пройти цей непростий шлях слідом за «атомним криголамом» УП. Після того, як на газеті судовим молотком приб’ють клеймо неправдивості, заступниці міського голови буде легше оборонятись, а вірніше нападати... А поки-що, можна трохи похворіти і вивчити для подальшої роботи кілька загальних фраз із циганського розмовника...
Мотив другий випливає із невнятної та двозначної відповіді Ігоря Насалика на запитання журналіста, що містило в собі версію і припущення. Запитували чи може міський голова спростувати або підтвердити той факт, що його заступницю йому «прислали згори» владні покровителі і сам мер просто так таку протеже звільнити не може. На таке запитання міський голова відповів, що йому нав’язати когось згори «важко». Тобто не підтвердив такого призначення, але й не казав, що такого не було... «Важко» не означає «неможливо», та й такі щедрі виділення коштів на місто якось ніби зобов’язують... Якби було сказано: «Ні, такого не було», — не було б причини відшукувати оцей другий мотив (тут уже даруйте за креатив, якщо ці міркування є пошуком чорної кішки в чорній кімнаті)...
Тут пригадується одна схоластична середньовічна задача: «Якщо Бог Всемогутній та Всесильний одночасно, то чи здатен Він сотворити такий камінь, котрий би не зміг підняти?» Даруйте за не дуже (дуже не) коректне порівняння, але «якщо Ігор Насалик такий самостійний (всемогутній) та вольовий (всесильний) у своїй політиці, то чи здатен він звільнити з посади за інструментальним посередництвом міськради людину, котру він сам привів, представив і порекомендував?» Для чого оті суди?
Зміст такого суду полягає в тому, що він може винести різні рішення. Якщо суд встановить, що Радецька таки образила калушан і газета була права, що опублікувала звернення медиків — то, ймовірно, великим і таємничим покровителям пані Віталіни в Києві можна буде відвезти те рішення на ознайомлення. Можна буде сказати: «Робив, що міг, але от не врятував”... як кажуть студенти-етнографи в експедиціях — любиш кататися на санках — котися до бісової матері»... Відповідальність перед столичними бонзами за таке звільнення протеже буде перекреслена і світло в кінці скандального тунелю для Ігоря Степановича засвітиться. Крім того, можна буде сказати й про «очищення рядів» і про своє «слово пацана» — казав про звільнення після рішення суду — казав... Якщо ж суд виправдає Радецьку — також можна бути «хранителем прав, інтерсів і свобод» усіх калушан, навіть тих, що нещодавно прибули в зону складної екологічної ситуації і «безкоштовної медицини». Причому, виправдати скандальну пані можна по різному — визнати, що «про циган казала, але не в тому смислі» (таку спробу Ігор Насалик на прес-конференцї зробив принаймні двічі), а можна взагалі сказати що такого не було і все це є, бачте, партійна боротьба, чи то навіть «зоряні війни» між обома колишніми претендентами на крісло міського голови.
Підвести думки громадян міста до такого формулювання не тяжко, особливо якщо зважити на переділ парканом площі біля «Відродження», земельні війни і інші жести війни. Та й анонсована тема прес-конференції звучала в дусі іронічного модерну з егоцентричними акцентуаціями мера на своїй скромній персоні: «…Якщо б я сьогодні помер, то завтра у газеті «Західний вісник» власниці ресторану «Асторія» (Ольга Сікора) написали б, що труна була зроблена не з патріотичних дощок, а псалми співали не у тій тональності… »
Якась давньоєгипетська міфологічна тема про смерть і воскресіння Осіріса...
Так чи інакше, але «суд Божий» має священну місію — прийняти «правильне» рішення і спробувати відновити втрачені політичні позиції і рейтинг лідера Української партії. Якщо так буде, то рішення профспілки медиків, свідчення очевидців, самі підписанти і газета «Західний Вісник» мають усі шанси бути визнаними «чорним-пречорним, чорнішим чорної землі» політичним піаром. В цьому «спасінні утопаючих» час також сприятиме міському голові аж до Дня міста, де місцевий «майданс» на бульварі Незалежності і привезені естрадні зірки допоможуть «змазати» гіркий присмак циганських пристрастей.
І тоді стражденна дорога Ігоря Насалика до українського парламенту, як чумацький шлях, знову засвітиться чарівним світлом на калуському неспокійному політичному небосхилі.
А ви вірите в гороскопи? А після прес-конференції Ольги Сікори?
17 травня 2011 року, 03 год. 10 хв.
