Демонтаж косметичного шару

Багато хто із колег з експертного середовища сьогодні раді з того, що можуть попрацювати із унікальним, так би мовити, матеріалом. Справа стосується «найдемократичнішого і найгуманнішого у світі» Печерського суду і того вироку, що був оголошений одинадцятого жовтня цього року громадянці Тимошенко Юлії Володимирівні.
Суспільство поділилося у своїх оцінках на кілька неоднакових сегментів. Одні тішаться з того, що Юлія Володимирівна врешті-решт матиме вдосталь часу подумати над своєю поведінкою, в тому числі і державною. Інша частина суспільства співчуває Тимошенко як жінці і як людині, бо вважає, що її засуджено не через кримінал (хоч люди десь біля хребта відчувають, що Юля зовсім не свята), а переслідують її виключно через політику, – і в цьому найголовніший акцент у цьому процесі.
Бо це не просто суд над громадянином чи навіть над політиком – це екзамен перед власним суспільством та світовим співтовариством на верховенство права. На жаль, багато сучасників плутає принцип верховенства права і верховенство закону, ба більше – роблять це навмисно з неприхованим цинізмом. Громадяни ж знають із шкільного курсу правознавства, що закон сам по собі може містити протиправові норми, – був же сталінський закон «про п’ять колосків», але чи той закон має якесь відношення до права?
Бютівці зараз активно наполягають на неухильному дотриманні «євростандарту» в цій галузі, бо з права починається онтологія влади і державності. Більше того, в таборі синьо-білих є старі досвідчені кадри, котрі аргументуючи свою позицію криштально чистою сивиною, кажуть: так, нехай і є докази по справі ЄЕСУ, але ж саджати треба було ще тоді, в лазаренківські часи, – реанімація архівів одразу буде розцінена як політика. Українські громадяни в більшості своїй вважають, що процес Тимошенко був несправедливим і політично вмотивованим, при цьому значна частина громадян вважає, що обвинувачення не було безпідставним, хоч і не було докладно доведеним.
Хоча й тепер діючі угоди є невигідними Україні, треба пошукати факти особистого інтересу (тобто закладеного відкату в ціні газу) Тимошенко, задокументувати і вже тоді судити по закону. Впевнений, що якщо Путін і Тимошенко щось нахімічили – то це неможливо сховати, в усякому разі контррозвідку ніхто не відміняв, а спеціалісти по збору інформації в Україні є. А ще цікаво чому ж Україна не судиться і не розриває ті «злочинні угоди»? Є й інша річ – хіба Луценко чи Тимошенко єдині політв’язні в Україні? А де ті десятки і сотні імен, котрих гноять ще з часів Кучми, хоч хтось передав на зону хоч пачку чаю і сухарів? І, якщо вже виходити із принципів рівності усіх перед законом, то хіба білосердечні можуть сподіватися на якийсь ефект мітингуючого натовпу, причому, значна частина протестувальників галасує на печерських пагорбах за гроші, по кілька разів переходячи із сторони в сторону, в залежності від того, хто скільки срібняків заплатить?
Відстоювати Юлю на всі сто при здоровому розумі і ясній пам’яті зараз можуть або тільки найвідданіші прихильники і партійці, або ж наймані «плакальниці», – запитайте кожен сам себе: «Чи вийшов би я сьогодні на якийсь майдан, навіть в теплу сонячну погоду, відстояти свободу котрогось із лідерів, навіть невинно засудженого»? Відповісти нескладно, бо першопричиною того, де зараз знаходиться засуджена №1 – ТІЛЬКИ ВОНА САМА.
Неоригінальна відповідь на це питання має ряд причин, однак хотілось би зосередитись на одній з них. Ясне діло, що справа не в Тимошенко – справа в безпеці кожного з нас через відсутність в країні правосуддя і справедливості, через відсутність чесних правоохоронних органів, зрештою, через відсутність правової держави і громадянського суспільства. Але хтось із нас, може, кинувся захищати принципи права?
В Давньому Римі юридичні принципи і процедури носили фактично релігійний характер, ціннісний зміст права був на значній висоті, і Європа, незважаючи на всі метаморфози, більш-менш зберегла любов до порядку, права і законності. В нас цього в значній мірі немає. І сучасна влада дограється, бо в ситуації, коли фактично нема ніяких діючих законів і ніяких критеріїв справедливості, може повторитися діалог Богдана Хмельницького з польським королем. Після кривди, котру шляхтичу Богдану-Зеновію було завдано, останній попросив справедливості в короля і той відповів, що справедливість для посполитого громадянина знаходиться на вістрі його власної шаблі. Не варто нагадувати, чим обернулась для польської корони така легковажно порада Хмельницькому. Якщо громадяни не відчуватимуть жодного захисту, то в хід і справді можуть піти кухонні ножі, і ніякі чорні броньовані джипи, ані ковані паркани не поможуть. І не дай Бог тій м’ясорубці закрутитися, бо в ножі потраплять і чесні люди, в котрих будуть менш-більш начищені мешти і блискучий костюм, чи якась трохи дорожча машина. Важко спинити каток, котрий нестримно котиться згори.
Нещодавно афганці прогулялися в парку біля Верховної Ради і наші народні обранці, щедро обсикаючи собі ноги, знімали депутатські значки і тихесенько пробували вибратися з оточення охрещених вогнем і кулями. Не треба забувати, що цих мужніх чоловіків вчили убивати, бо честь офіцера полягає в тому, щоб убивати внутрішніх і зовнішніх ворогів народу. І якесь диво врятувало наших законотворців, бо зарахувати їх до ворогів народу не так вже й складно.
Якщо переглянути старі альбоми – можна пригадати як то було в 2004 на Майдані. І що особливо – там мало людей стояло за Ющенка, ну може Катерина, брат Петро, кум, баба Параска і ще кілька осіб. Всі решта стояли за себе, за своїх дітей, за свою перспективу, за ідею вільної правової демократичної суверенної багатої країни. І що з того стало? Вдало використавши тему, колекціонер трипільських горшків отримав булаву і не зробив майже нічого для кожного, хто на тім Майдані стояв, бо думав, що стояли люди за Ющенка… Спрацювало старе радянське «говорим одно, подразумеваем другое»...
Взагалі, підміна понять – досить поширене в політиці явище. Саме тому, мабуть, жодна влада ніколи не запровадить в старших класах школи такий предмет як логіка. Старшокласники, без сумніву, здатні осилити і Платона і Декарта і окремі речі з Гегеля, адже ж читають такі твори як «Fata Morgana», «Intermezzo», «Прапороносці», «Війна і мир», «Чума»… Вся справа в тому, що системі не треба мислячих людей, треба більше роботящих, – думати є кому, нема кому тих хитромудрих годувати… А справжні мислячі люди, особливо ті, що пройшли курс підготовки з логіки, а особливо, якщо крім логіки формальної знайомі з логікою парадоксальною, то таким гаслом «Українській владі – Українську партію» вже не купиш. Бо підготовлена людина зуміє прочитати в цьому реченні інший зміст – «Українській партії – українську владу». Принаймні, так було б чесно, без бавлянки в підміну понять, маніпулятивні психотехніки і нейролінгвістичне програмування. Але це так, до слова… Zum Beispiel…
Так от, Юлія Володимирівна пішла тим же шляхом, що і Віктор Андрійович, бо ті голоси, що вона отримала в 2010 році були не тому, що ВОНА працює, і не тому, що ВОНА це Україна, а тому, що «бандитам – тюрми» ще не втратило своєї актуальності. Щоправда голосів тих було менше, бо підприємці, роботодавці, і взагалі, люди, на плечах яких лежить відповідальність за свої трудові колективи, мали чудову нагоду переконатися як ВОНА працює, коли податки брали наперед, а по жорсткості управління і корупції часи Тимошенко кардинально не відрізнялися від часів Януковича. І поки бідніша частина громадян тішилась на бамбетлі від «Юлиної тисячі», ті, що вже мали якісь більші гроші думали куди б їх впхати так, аби ВОНА не помітила… Саме тоді багато хто звернув свій погляд на Гриценка, Яценюка, Тігіпка, багато хто став «противсіхом»…
Сьогодні, переконати громадянина, що біля Печерського суду треба стояти за себе, а не за Юлю майже неможливо. І неможливо через те, що український громадянин після «покращення» Януковича, після подвійного обману Ющенка-Тимошенко має мало віри, особливо, якщо сумнівається в чистоті сумління своїх повергнутих вождів. А ще, нинішні бютівці і далі всіх закликають боротися за Юлю, так ніби на тій Юлі світ зійшовся, – хіба це не шкодить справі розбудови громадянського суспільства?
Над цим варто подумати. Бо громадянські акції непокори, протести і взагалі самовираження мають бути присвячені темі правосуддя, справедливості, верховенства права, а не темі визволення когось конкретно з каталашки.
Бо, якщо буде в нас панувати право і справедливий закон, то дуже малі шанси, що невинного запроторять до в’язниці. Зараз якраз час насправді зробити неможливе і постояти за себе, за свій захист від міліцейського і судового свавілля. Стояти по справжньому, без згадки політичних ідолів та їх жерців.
Як кажуть досвідчені терапевти, усувати треба не симптоми, а причину. Для цього й пишуться історії хвороб. Може варто полистати картку з аналізами на самоповагу?