«Я памятник себе воздвиг нерукотворный»…

«Я памятник себе воздвиг нерукотворный»…
Таки дійсно, експерти виявились правдивими, коли зазначали, що ми живемо в епоху тотального популізму. 2010 рік для Калуша не став винятком. Популісти, – а це спільнокореневе з «популярний», «популяція» – в певному переосмисленні – «народники», своїм апофеозом завжди чомусь вважали ставлення пам’ятників і різних монументів. Так, у бронзі, мармурі чи бетоні свій популізм можна кристалізувати.
Нагадаємо, що впродовж року в місті відбувалося певне «монументальне бродіння» – то ми пам’ятник Мазепі ставимо, бо бачте Полтава не хоче його приймати, то ми Шухевича маємо увіковічнити як жителі «найбандерівського краю»… Про пантеон героїв, перепоховання Коновальця, меморіал Гірнику чи стелу студентам під Крутами взагалі навіть нема що казати… І зауважимо, – все це відбувається в той самий час, коли кожен із нас зобов’язаний задуматися над тим, щоб відкласти трохи грошей у твердій валюті, щоб родичі колись змогли і нам пам’ятник на Височанці поставити…
Всі відповіді можна знайти у природі, треба тільки бути уважнішим. Так от, в ці досить прохолодні листопадові дні собаки й надалі завзято продовжують розмічати і ділити територію в місті. Гордо піднімаючи задню лапу, безпритульні волоцюги ставлять свою мітку на географічну координату із метаповідомленням: «Це моя територія, бо вона пахне як і я». Так от, видається мені, що нас хотять «культурно помітити», так ми швидше мали би звикати до русифікації: “...здесь русский дух, здесь Русью пахнет...” Нагадаймо, що народно обрана Верховна Рада, цими днями зменшила квоту в ефірі для україномовних пісень до 25%. Про українське книгодрукування чи ЗМІ в масштабах країни говорити особливо не доводиться. Перед тим, як сюди мали би прийти російські солдати, для наших північних братів бажано, щоб інформаційне поле було підготоване відповідно.
В Івано-Франківську вулицю Пушкіна (в зв’язку з тим, що в наявності був ще й бульвар Пушкіна) перейменували у вулицю Чорновола. І нічого, ні література, ні «руський мір» не постраждали, хоч перейменовувати вулиці кожні п’ять років також є добрим маразмом…
Проти нас ведеться культурно-інформаційна війна, і мова тут не йде про російський народ, а мова йде про кремлівську владу і її прислужників. Пам’ятники, взагалі, як символи впливають на нас, як би ми цього не хотіли, камінь обтісує мозок. І Росія не зміниться поки Вову Ульянова не закопають, - то ж ясно як білий день.
От калуська громада вже, врешті, після Мазепи зважилась ставити пам’ятник Шухевичу, макет презентували, почали збирати гроші. Якщо вже йде мова про інтереси громади – то, може, правильним було б спорудження спочатку монументу Шухевичу? Але нескладними математичними розрахунками приходимо до висновку, що на пам’ятник повстанському провіднику російський інвестор грошей не дасть…
Є багато українських літераторів, котрі заслуговують на пошанування, - чому б на їх честь не перейменувати вулицю і поставити відповідний монумент? Ну, як вже так кортить поставити пам’ятник саме російському діячу – питань нема. Це може бути Єсенін, Сахаров, Рахманінов, славнозвісна януковицька «Ахметова» чи знищена сталінським режимом Цвєтаєва… Та й пам’ятник Льондону для міста більше був би корисний, аніж кучерявому основоположнику «русского литературного языка», котрий у свої поемі «Полтава» звеличував українофоба Петра І та обпаплюжив нашого гетьмана Івана Мазепу… пам’ятник котрому Ігор Насалик обіцяв поставити в Калуші… Чому б вулицю не назвати іменем Омара Хайяма чи Рабіндраната Тагора? Ці хлопці точно нічого паскудного проти українців та України не мали.
Я б навіть погодився на те, щоб непізнаваного «кам’яного хлопа», як пам’ятник невідомому діячеві, поставили десь біля автостанції. Можна монумент поставити, але підписати просто: пам’ятник «Олександрові», без прізвища, – мине час, нащадки оцінять діяльність міської влади і на постаменті можна буде легко дописати «Челядин», до прикладу…
Будуть громадські слухання восьмого листопада, сподіваємось, що місцева влада не перетворить їх у фарс і до громадськості прислухаються… А пам’ятники – то данина совковій моді вождям і пропагандистам пам’ятники ставити.
Так що не треба паритися з тим монументом, російський поет сам за себе вже відповів – «Я памятник себе воздвиг нерукотворный, к нему не зарастет народная тропа…»