Поза ефіром

Поза ефіром
Маю надію, що доведеться звикати до формату прямих ефірів, бо багато чого цікавого через формат програми і через брак досвіду участі в такому залишилось поза кадром TVI. Багато не сказано, особливо про Калуш…
Прикарпаття жде нечувана по чорних і сірих технологіях, спресована в часі парламентська кампанія, недофінансована державою, із хаосом в організації, із порушенням комунікацій, із провалом документообігу, кричущою несправедливістю в судах і комісіях, із неоднозначними результатами… Парламент має всі шанси бути неякісним і розпущеним до двох років терміну повноважень як це вже було у 2007 році. Ці вибори знакові, на них треба йти, але і результат прийдеться захищати всім миром – тут вже ніяка ні партія ні коаліція не допоможе, - тільки тотальна мобілізація звичайних простих виборців.
Отже, що маємо на нинішню днину?
Комуністи пропонують молодь, виставили кандидатів у всіх мажоритарних округах області. Серед калушан – двоє: житель с. Студінка і уродженець с. Середнє Володимир Стула 1981 року народження (в Калуському окрузі №85) і житель с. Підмихайля Петро Бойко (№158 у партійному списку). Не хочеться виглядати заангажовано, але чи будуть восени у цих людей зорані їхні поля і грядки? Хто із фірманів округу буде героєм? Дайтеся знати – інтерв’ю гарантую. Місце зустрічі – біля пам’ятника генерала Романа Шухевича в Калуші.
Кандидатуру Ольги Сікори можна розглядати двояко. В позитивному смислі – Ольга Сікора відзначається особистими рисами такими як працьовитість, цілеспрямованість, відвагу йти «проти танків», хоч іноді зайва емоційність може перекреслювати все попереднє. Бажаю особисто в подальшому більшої холоднокровності, розрахунку і розширення масштабності в підходах політичної боротьби. В негативному смислі – Ольгу Сікору можна розглядати як кандидатуру, що закрила клямку перед Ігорем Насаликом – чи то піде на користь об’єднаній опозиції, котра мусить вигравати у всіх округах – побачимо. Тому, цей хід штабу Дмитра Шлемка має цікавинку.
Ігор Насалик зараз ні… там де він зараз є, ні в Красній армії… З однієї сторони: підтримати опозиційні сили, тобто Ольгу Сікору, – то це є «Матриця: перезавантаження», такого приниження (а саме це слово після коментаря Анатолія Гриценка відчуває НІС) він не може собі дозволити. З іншої сторони, підтримати однокласника Валерія Келестина і Партію регіонів – буде погано виглядати перед патріотичною калуською громадою, цим і підтвердить давні підозри про свою «бі» орієнтацію на політичній шахівниці… Піти самовисуванцем – теж варіант не найкращий, бо перетворитися на рядового кнопкодава і тушку після такої помпи про Калуш – якось несолідно. Крім того – то буде робота в парі з Келестином як не крути, і то – на шкоду Ользі Сікорі – читаймо опозиції. Крім того, екологічне лихо з Калуша нікуди не ділося. При всій повазі до Олександра Челядина – він не годен розгрібати такі купи бюджетного гною… Та сама історія із «безкоштовною медициною» від куми. Оскільки Насалик Ігор Степанович був помічений біля ЦВК, фактично зазіхнув на мої чотири пляшки експортового пива, котрі я теоретично можу програти медіаекспертові у виборчому парі – то це ще й особисте!... (жартую) Сподіваюся, що при будь-якому закінченні спору – рибу, фісташки і кальмари міський голова поставить… (не жартую)
Олег Нижник як ударна сила себе мав можливість проявити в баталіях у міській раді. Загалом персонаж позитивний і навіть може скласти конкуренцію тій же «Батьківщині», – зараз щось прогнозувати важко.
Очікуємо кандидатів-диваків, вічних кандидатів, кандидатів-двійників, кандидатів-під-загрозою-слідства, кандидатів-мерів, кандидатів-голів райрад, професійних патріотів, блаженних, святих, юродивих, чудотворців та інших безсрібників і благодійників etc.
Кілька тез щодо ефіру які не вдалося озвучити або котрі народилися в бесіді із колегами…
По перше, слід відмовитися від ідеї, що треба брати гарних розумних людей і їх брати й вести у парламент. В Парламент треба таким людям приходити, а не щоб їх приводили. Бо приведення у парламент теж може виявитися «розводом котят».
По друге, у ефірі була висловлена теза про те, що нормальні люди не  йдуть до парламенту, бо не хотять себе плямити. Частково то так, але нормальні люди коли йдуть на серйозну справу не хотять розпочинати із фарсу, а сьогоднішні парламентські перегони виглядають на гладіаторську виставу, а якщо бути точнішим – на згодовування левам на арені. Тому нормальні або несміливі, або надто вже розважливі (особливо щодо своїх фінансових ресурсів – котрі хоч і мінімально, але ж треба мати) або самотні – без однодумців і команди. Вся біда в тому, що коли надто довго роздумувати чи зважувати – може бути запізно. Хлопці і дівчата, думати є кому – нема кому робити! Треба ставати і робити, а всі навколо будуть думати, критикувати, підправляти – головне не втрачати зворотній зв’язок!
По третє (і тут реально шляк трафляє!) – український мудрий народ мав би вже знати, що функції парламентаря – представлення інтересів громадян у формі законодавчої ініціативи, роботи в реальній публічній політичній площині, реальної роботи на конкретно взятій географічної території відповідальності з виборцями – і то все із державницьким мисленням і національними інтересами. Депутат – це народний трибун, устами якого мають бути озвучені усі питання, що становлять інтерес громади. Колєги, де тут впхнути своєрідну передвиборчу благодійницьку діяльність (читаємо – підкуп виборців) по роздачі спортивних м’ячів, парт, дисків із патріотичними піснями, іграшок для дітей та спортивних костюмів, бойлерів, окулярів, годинників, продуктових наборів, трійки для колорадських жуків, лотерей, медичного обладнання (потім виявляється що то просто тонометр – добре що не груша для клізми), поїздок на море, на стажування за кордон, на чемпіонат з футболу, похід в кіно, роздача грошей на сільські ради??? Як то приліпити до функцій парламентаря??? Та ці бариги і торговці народними голосами у вигляді допомоги могли би й шнурки і мило роздати, от тільки біда – через три-чотири-пять років ми , виборці, знову станемо у пригоді… Депутат не повинен нічого роздавати – він повинен так попрацювати, щоб кожен українець мав заняття і прибутки такі – щоб міг собі придбати все те, що йому необхідно для життя. І крапка. Задумаймося, у 2009-2010 роках на Президентських виборах люди погоджувалися не йти на вибори (і «здавали» на «відповідальне зберігання» свої паспорти) за двісті гривень(!!!). Люди добрі! Та ж це всього-на-всього 11 копійок в день… Навіть бомжі, збираючи пляшки, метал чи макулатуру заробляють більше! Невже ці всі порядні галицькі ґазди так дали себе ошукати? Чи то вже та клята горілка так очі заслонила? Не розумію.
По четверте. Кажуть людям: «Ви беріть, а проголосуйте як вважаєте за потрібне!» – таким чином ніби утверджується галицька «дуля в кишені». Зважаючи на те, що народ вже давно перетнув межу бідності, багато хто і виживання – язик ніяк не повертається сказати: «Люди, не беріть нічого». Такого морального права не маю. Скажу так: «Хто може собі дозволити розкіш нічого не брати в тих кандидатів – не беріть». І поясню чому. В нас люди (умовно) чесні – якщо вже взяв – десь там муляє, що треба відпрацювати. Крім того, влада вже активно впроваджує так звані «розписки» на тему хто скільки голосів має дати у себе в селі, на вулиці, на підприємстві чи установі… Люди від страху втратити хоч якийсь дохід підписують ті папери – і той страх перед целюлозою штовхає йти і просити родину, підлеглих, колег іти і голосувати за своїх гнобителів. Люди, так то ж просто папір! Забудьте за то! Хто може собі дозволити розкіш таке не підписувати – не підписуйте! Цей страх перед паперами придумали підсилити відеокамерами. Людей залякують тим, що на дільницях будуть камери і там все буде видно хто і як голосував. То є блеф чистої води – тому хто таке каже треба плюнути в очі і сказати що дощ паде і дати парасолю. Наша найбільша проблема – то роздвоєння свідомості: виборець бере подарунки, голосує як собі вважає за потрібне і десь глибоко в душі сам себе зневажає за це – так народжується комплекс вини. З цим вчаться жити, починають це сприймати як норму – і тоді просто міняється «ціна питання». Саме тому, оці скоробагатьки вважають, що досить роздати один-два вагони цукерок і виборці в кишені – не будьмо бидлотою – ми ж іще пам’ятаємо ту пісню: «… ми не бидло, ми не козли, ми – України доньки й сини…»
Влада вирішила хитрувати – для громовідводу поставили одних кандидатів, а ті що реально йдуть у владу від влади поробила усякого роду самовисуванцями, від інших партій засланцями і тд. Уважно дивімося хто стоїть перед нами із своїми милими оченятами, читаймо кожну літеру в біографії, декларації про доходи, програму. Всіх на контроль: і владу і опозицію і самовисуванців, щоб муха не пролетіла! Не слухаймо нікого – ні братів, ні сестер, ні батьків, ні внуків, ні дітей, ні отця в церкві, ні директора школи, ні сільського голову, ні керівника підприємства, ні бригадира, ні дільничного лікаря, ні поштарку, ні дяка, ні журналістів (це особливо), ні чиновників (це тим більше) – вчімося думати самостійно: то реальний шанс! Питаймо себе «Що це?», «Хто це?», «Звідки це?», «Кому це вигідно?», «Чиї гроші?», «Де правда?», «Як це допоможе Україні?», «Чому розплетена коса, а на очах бринить сльоза?...» Такі запитання не гарантують «правильного» вибору, але бодай зроблять його усвідомленим. Кожен нестиме частку відповідальності за результат – за голос в бюлетені (чесний чи проданий), за те що не прийшов на дільницю, за те, що створював і поширював брехню і бруд, за те, що купився на рекламу і за те, що сам балотувався… – кожен за своє…
Are you ready for the battle?...