Олег Ущенко

Публікацій: 29

Свічка на калачі пахла медом

Річкову рибу тушкували лише разом з морською. Серед купи цибулі, часнику і майже магічних спецій. Ароматів вистачало, аби зійти з розуму.

Край скрині морочила голову запахами маринована риба. За наказом прабабці Маринки її занесли години зо три тому, бо перед тим, як подати до столу, квашена (на Опіллі мариновану називали саме так) риба мала відстоятися, подихати.

В олії кликотіли мулати-пампухи. Більші — з маком і медом всередині, менші — з родзинками. За нашими родинними правилами більші — для дітей, менші — дорослим. Але менші теж фист смакували, бо прабабця скерувала кидати у них багатезно родзинок.

З краю кухні булькотіла пшениця. На столі, біля відра з водою, плавали у кип’ятку родзинки. Зараз прабабця дотре мак, котрась з бабців подасть їй ринку з пшеницею, вона ложкою вкине, скільки вважатиме за потрібне, потім вилапає ложкою набухлі родзинки і теж відправить до маку та пшениці. Заладує туди чубатезну ложку меду. Заллє все кип'ятком і неспішно, посміхаючись, розробить величезну макітру куті.

А біля куті ще стоятимуть голубці, щедро политі золотою цибулькою на пахучій дамашній олії з коноплі, яку називають сімЕнна. На вигляд, немов перетворений у рідкий стан бурштин.

Будуть пироги з капусти та бараболь, помащені тією ж цибулькою на сіменній олії, тому апетитні і пахучі.

Збоку під рушником на складеному у кілька разів обрусі лежатимуть акуратно нарізані байди чорного і білого хліба, а також великі овали струцлів — з маку, з конфітюрами, з рожею. Не менше трьох видів. А ще могли бути струцлі з медом і горіхами. Забійно смачно.

Біля хліба — стародавній дзбанок з узваром. Густим, з запахом грушок, яблук, вишень і кориці, якщо вдавалося отримати передачу з Польщі. Узвару у нас пилося багацько. Під час вечері дзбанок наповнювався кілька разів.

І вже у центрі самого столу возвеличувався височенний калач, увінчаний здоровенною саморобною свічкою жовтого кольору, яка так пахла медом, що тягнуло відкусити. Її полум'я теж пахло медом.

Особливість цього дня — нам з самого ранку заказували, що не можна нічого їсти, бо то — Голодна кутя.

— Трафлялося, що оден чоловік ззів пампух на голодну кутю, — розповідала нам прабабця Маринка, — то всюда на вулиці було літо, а в него на подвіру і городі стояв сніг і ніц того року не вродилоси.

До вечері приступали з непідробним задоволенням.

Початок молитви сприймався командою на старт, а закінчення — руш!

Кутю змітали моментально. Далі переходили до пирогів з поливкою на білих грибах. А гриби такими апетитними здоровенними білими шматками. Я таке добро любив покласти на байду хліба і так споживав, хрумаючи великий шматок гриба. Так вміли сушити тільки мої бабусі — розрізали гриби максимум на 4 частини. При чому, четвертинки головок залишалися причепленими до четвертинок ніжок. То було ще і видовищно, коли тягнув з підливи собі на хліб здоровенний кавалок гриба.

Хліб більше смакував житній. З гротескно величезними дірками у м'якуші, крізь які було цікаво розглядати полум'я свічки.

Хатня напівтемрява від свічки наповнена дзенькотом ложок, сьорбаннями, чавканнями і короткими фразами. Кожен пакував, що смакувало. І так аж до тої пори, поки хтось не затягував щедрівку. Вона під потріскування свічки здіймалася аж до сволока і тихо плила по стелі тисячами загадкових тіней.

Нарешті, лунала команда вбирати дітей. Нас запаковували у все, що було, перетворюючи на щось середню між незграбними ведмедиками або крихітними космонавтами. І поки котрась з бабців гнала з хати зиму та наказувала вовкам-вітрам йти разом з зимою геть, ми приготувавалися, хто перший добіжить до макогона, рубля, гачка або будь-чого, чим мож гаратати до паркана.

Ми вискакували з криками на вулицю.

Ааааааа!

Вечір цього дня мав свої кайфи!

Підбігали до паркана і лупили хто чим міг по хвіртці з криками:

— Кутя, гет в забуття!

— Узвар, гет на базар!

Вартувало пролунати одному дитячому крику, як тут же з усіх боків долучалися інші. Морозного зимового вечора простір під кришталевим небом густо наповнювався писклявими дитячими голосами, які вривалися між гавканням ошелешених собак.

Бровко вискакував на буду, хитав хвостиком і здивовано витріщався, іноді погавкуючи. Може він своєю собачою мовою казав до інших псів: «Так-так. У мене теж здуріли». А може він бачив, як з хати виходили духи предків, які все Різдво гостювали у родини?

Молочні стежки з коменів на хатах неспішно добиралися до хмар. Яскравий місяць на синьому небі чекав щедрувальників.