Цього року ми не мали змоги тішитися весною, до якої звикли. Морози швидко змінилися спекою. Ага, перед тим кучугури снігу, які зима намела під час прощальної хурделиці, кілька днів старанно змивав дощ. Він довго і нав’язливо псував погоду, місцевість, нерви, настрій, плани, стежки, хідники і дороги, які у нас і без нього весь час виглядають, як після рейдів ворожої авіації. А потім визирнуло сонце. Без співочої капелі з бурульок на дахах, без того романтичного проникливого моменту, коли світ поступово переодягається в кольорове. Трава враз позеленіла, дівчата перебралися в міні, хлопці повитягували скейти, всі слухають навушниками музику, їдять морозиво, коло водойм задиміли багаття пікніків, різко підстрибнули продажі пива, а за ними в парках і скверах прилетіли з вирію збирачі порожніх пляшок… Курчадошка, цього року навіть не співали коти. Принаймні, коло мене їх не було чути, хоча напроти вікон маємо мікроскопічний скверик, де вони в минулі роки починали тусуватися ще при кінці зими.
Мій найбільший авторитет в області різних прикмет, міфологем і народної філософії вуйко Гриць, побачивши мене, радо пішов на зустріч. Він на наших дачах сторожує. Втішився, бо знає, що зараз матиме ліпшого випити і смачнішого закусити. Правда, не можу точно сказати, що для нього ліпше, бо від бренді, віскі і бурбонів незадоволено кривиться, все інше п’є виключно своє. Досить прийнятної якості. Каже, що трійного перегону, але прибріхує. Бо, коли мене пригощав, то напій асоціацій зі сльозою не викликав. А з приводу ліпшої закуски направду радий. Бо він не одружений. Розповідає, що в Казахстані має сина, якого бувша дружина налаштувала проти нього.
Ще він має багато різних трав, які по-стародавньому зберігає у засохлих букетах, що попідвішувані на цвяхах вздовж стіни у його комірчині на краю нашого дачного кооперативу. Яка слугує за хату з юридичною адресою, бо другого житла у нього не має.
Йому дуже смакують класичні котлети. На кілограм фаршу даю білий батон, досить часнику, перцю і солі. Виходить чубата миска котлет. Пробував носити відбивні або ковбаски, він їх їсть, але без задоволення. А при вигляді котлет у нього розпочинається дуже щира, майже дитяча, ейфорія. Він у них істинний і непідробний гурман. Якось я пошкодував його і напік котлет з самого м’яса, а він забракував з першої спроби:
— Не пухкі і вже не той смак.
На першу нашу цьогорічну здибанку я приніс кульок ще теплих котлет, наробив бутербродів з твердим сиром і прихопив літрову пляшку перцівки. На горілку вуйко Гриць тільки співчутливо посміхнувся і поклав на стіл трилітровий слоїк наповнений травами, між якими плавала зеленкувата рідина. А може то трави плавали в зеленкуватій рідині? Трав у слоїку було досить, рідини правда не бракувало теж.
Традиційно ми засідаємо у нього на веранді — так називає прироблений до свого домика на два шифери дашок, під яким є крихітний столик, де стає місця двом чоловікам. Іншими веснами тут було дуже романтично, затишно і мальовничо. Непідробна весна проявлялася у яскравій зелені на гіллі його саду, блискала сонячними зайчиками на мальовничих бурульках, які витягувалися іноді аж до землі з тих місць, де хвилі шиферу прогинаються в долину. Потім з’являється первоцвіт, далі — зелепуги, а так ми закусуємо його білим наливом. Восени, я його налив купую за символічну плату — 200 гривень за мішок. Вуйко довго не бере гроші, але брати ябка задурно не дозволяє совість. Треба бачити, як він коло саду ходить, до ладу підстрижене гілля і побілені з долини крони найтонших деревець.
Ще я іноді приношу йому мазь долобене і пігулки пенталгін, бо нарікає на ноги. Він принципово вимагає аби я брав за ліки гроші і тицькає мені 26 гривень. За таку вартість я взяв йому кілька років тому долобене.
Він навіть не знає, що та мазь сьогодні коштує 65 гривень, а я не кажу.
Для своїх багатогодинних бесід ми обираємо глобальні теми. Він має що сказати. Коли виривається до міста, то накуповує хмару брошурок про гіпноз, фантастику, ворожіння, фізіогностику, кабалістику, потойбічне життя, космос. Вечорами старанно перечитує, а потім переповідає, активно вклинюючи особисту інтерпретацію певних подій або явищ.
Цього року, не змовляючись, почали розмовляти про погоду, а точніше про кліматичні зміни. Для вуйка Гриця все, що відбувається, страшенно зрозуміло — то реакція Землі на вчинки, як він каже, «гомо курвус»:
— Де тепер добру людину знайти? Та самі гандони!
Наприклад, з його слів, колись серед великих гріхів і непристойностей числилося і плювання на землю. В хатах стояли плювачки, з яких виносилося навіть не на гній, а в закуток подвір’я, де не росло нічого їстівного. Через це вуйко Гриць ненавидить трансляції теперішнього футболу. Йому бридко дивитися, як демонстративно плюють футболісти, тренери, судді. Так від душі. Великими і від бридкішими гумолями слизі. Для вуйка то шок, який швидко переходить в розпач і закінчується песимістичними роздумами.
Каже, що Земля – живий організм. Вона їсть, спить, відпочиває, слухає, аналізує, робить вчинки, можливо навіть випорожнюється. Люди на Землі не гості, а обслуговуючий персонал, який вона утримує і годує. Що цей персонал в останні десятиліття став не просто невдячним, але нестерпним, і він з дня на день чекає заслуженої реакції з боку Землі. Розповідає про все так впевнено, ніби напередодні сидів з Землею за цим же збитим з дощок столиком, і вона йому сповідалася.
Припускає, що спілкування людей з Землею відбувається за рахунок спільного енергетичного поля, яке називається еґреґор.
Еґреґор, на думку вуйка Гриця, складається з особистих енергій людей, птахів, тварин, комах, дерев, трави, каміння, води, тощо. Десь там на невидимих просторах ще не відкритих вченими вимірів все це об’єднується в щось одне і зливається з енергетикою Землі. Через це наша поведінка впливає не тільки на особисте здоров’я і оточуючих, але й на здоров’я самої Землі.
Навіть відшукав помилку у Біблії, хоча вуйко Гриць дуже побожний. Там написано, що спочатку було слово. Але, за його версією, перед тим, як сказати, ідея народжується в думках. А потім все відображається у вчинках. Через погані вчинки, а точніше, через погані думки, які цьому передували, еґреґор засмічується. Вуйко Гриць намагається дати собі пояснення, чи еґреґор очищується. Для нього то дуже важливо. Бо вважає, що коли кількість негативної маси в еґреґорі стає критичною в такі моменти на Землі трапляються глобальні катаклізми.
Сучасні зміни клімату, то тільки попередження, але наголошує на цьому дуже песимістично, бо не бачить підстав, що ця цивілізація може якось викрутитися. На його думку, можна думати про душу або про гроші. Думати про те і те разом не можливо. Якщо хтось цим і займається, то тільки коли шкодить собі і всім, хто біля нього.
Часто він видає дуже неочікувані висновки. Наприклад, багато розповідає про люті зими в Росії під час революції. Що клімат там нормалізувався відразу після смерті Леніна.
Його гіпотези не завжди викликають довіру, але їх страшенно цікаво слухати. Наприклад, кіно «Аватар», я навмисне приносив лептоп, щоби він переглянув, ми обговорювали з пів дня. Він побачив хмару паралелей з теперішнім життям, і каже, що то фільм-попередження, що може трапитися з природою через марнославство. Мовляв, якщо Землю довести до відчаю, то вона за посередництвом спільного енергетичного поля може спровокувати в головах людей конфлікт або перенищить всіх паразитів на своєму тілі з допомогою катаклізму.
Порівняння людей з паразитами мені видалося сміливим, але вдалим. Якщо ми щодня приймаємо душ, аби змити зі свого тіла мільярди крихітних паразитів, то чому не припустити, що на якомусь дуже великому тілі періодично заводяться паразити, які будуть свої примітивні цивілізації, і так надокучають, що їх доводиться періодично нищити. Хіба популяція вошів на голові, з точки зору Універсуму, чимось відрізняються від популяції людей на землі?
— А, в нас є розум. А, хто, крім нас, дійшов до висновку, що в нас є розум? — Запитує вуйко Гриць, азартно розламуючи навпіл котлету, кидає її до рота, швидко пережовує, ковтає, запиваючи джерельною водою, і тут же відповідає, — тільки ми самі. А ми — гандони! Не віриш — подивися, як плюють футболісти і на сміття в парках і горах.
Народна філософія буває такою безпощадною і реальною, що іноді свідомо хочеться, аби то було неправдою. Вуйко Гриць для мене острівок, де можу відпочити від реальності. Ніколи не задумувався, як я відношуся до його сміливих висновків? Зрештою, яка різниця, як я буду відноситися? Я знаю одне, що цього року направду не було весни. Мій співбесідник пророкує початок зими на середину жовтня.
Поживемо — побачимо…
