Олег Ущенко

Публікацій: 29

Що найважче пережити людині під час війни?

Хтось подумає, що то переляк. Хтось скаже, що це, напевно, лють. Інші назвуть невпевненість, безвихідь, приреченість.

Але, повірте, воно не так.

Навіть, якщо зібрати до купи всі ці відчуття, то разом взяті вони ніколи не зрівняються за глибиною трагізму з прощанням.

Бо у прощанні і лють, і страх, і невпевненість, і безвихідь, і приреченість. А ще - любов, безсилля, розпука. Цей список можна продовжувати і продовжувати. Бо так само, як тиша складається з тисяч різних звуків, так і прощання - то суміш усіх існуючих відчуттів.

На автостанції тато привіз сім'ю і цим же автобусом повертався у бік Харкова. Дружина і дві доньки приїхали у чуже місто практично без речей. У руках лише пакети від волонтерів, які їм дали у Києві.

Істерики не було.

Тільки тихо плакали доньки. Зовсім по-дорослому - грудьми і слізьми. Їм не ставало батька, тому крутилися навколо нього, обнімаючи з усіх боків, а він і дружина дивилися одне на одного.

Мовчки.

Але, яке то було мовчання?!

Вони говорили одне одному поглядами, мімікою, тремтячими рухами губ.

У цьому мовчанні ховався крик всього Всесвіту.

А потім він підняв на руки доньок. Відразу обидвох. Вони його обцілували.

І забіг до автобуса.

Все!

Більше нічого не відбулося.

Але тепер я точно знаю, що найважче підчас війни то прочатися.

Тому не шкодуйте емоцій, поки разом. Любіться, дурійте, обнімайтеся, туліть до себе дітей, туліться одне-до одного. Щоби, коли виникне потреба прощатися, не довелося шкодувати, що чогось не встигли.