У мого тата були безкомпромісні моральні імперативи. Найперше, він жив у системі координат, де ніколи не підвищувався голос на дружину та інших жінок і завжди треба було дотримуватися слова.
У середовищі дуже нав'язливої і непоборної через тисячі причин совкової сірості, дотримуватися таких принципів було нелегко. Але тільки не для мого тата.
У нього була дивна харизма особливої людяності, яка притягувати до себе людей теплотою. Татова присутиність хоча би десь поруч додавала затишку.
Через захоплення полюванням у молодості коло татових друзів вражало. За нашим лакованим столом у вітальні сиділи полковники, генерали, директори заводів і якісь заступники директорів, медики, різні вчені і навіть двоє академіків. Всі ті дядьки приходили самі або з дружинами, давали мені шоколадку або коробку цукерок і на тому моє спілкування з ними закінчувалося.
Хіба згадується генерал, який дозволив поносити його фуражку. Він запам'ятався тим, що, як і обіцяв, привіз мені шолом танкіста. Я був тоді на десятьому небі він всіх видів і відтінків щастя, які можуть існувати на світі.
Але найбільше любив, якщо до нас приходив татів рідний брат стрийко Іван. Він зазвичай приходив на швидше і, щоби не заджати підготовці до застілля, брав мене з собою на спацир.
Якщо припадало на зиму, то підчас спациру ми відвідували мінімум дві кав'ярні. Іноді три. Бо стрийкові треба було зігрітися.
Собі стрий замовляв кілішечок коньяку і, як він любив казати, кУлко цитрини. А я брав собі тістечко і чай. Вибору тоді навіть у кав'ярнях не було. Але те, що було, дуже смакувало. У кнайпі «Троянда» на стометрівці подавали дуже смачний “Наполеон", у "Казці" я брав шматок роляди "Казка", у ресторації "Дністер" готували тістечко "Карпля" з родзинками. Нахрапом не можу пригадати, що ми брали в інших закладах.
Поверталися кожен по-своєму щасливі і потрапляли за гомінкий родинний стіл з вкрапленням сусідів, де неодмінно були тьотя Влодзя і дядя Богдан Супарики. Дядя Богдан традиційно дарував мені якусь книжку.
Мені подобалася атмосфера тих застіль, але сидіти довго за столом - не моє по-сьогодні. Запросто можу піти швидко, наприклад, з весілля.
Про галантне відношення до жінок з боку тата то є щирою правдою. Здебільшого, сварки ініціювала мама. Тоді тато переходив на ви і посмішкою на обличчі намагався заспокоїти.
Система татових координат не сприймала багато совкових правил. Приміром, яко працівник меблевого комбінату, тато мав право придбати одну стінку на півроку. За тими стінками вічно шарпалися біля меблевих магазинів у цілодобових живих чергах. До нас приходили знайомі, знайомі знайомих, незнайомі від незнайомих і просили посприяти у придбанні "Калини" — так та стінка називалася. Коли чули, що вже хтось замовив, то намагалися перехопити ініціативу з допомогою різних подяк. Пропонували досить великі на той час гроші 200-300 рублів. Можу точно сказати, що тато жодного разу не злакомився.
Натомість, він жив рибалкою і полюванням. І для мене було немислими щастям, коли брав мене з собою, наприклад, на нічне зимове полювання.
Тато наказував добре виспатися, бо виїжджаємо зранку, але я від щастя не мав сну, не один раз за ніч зривався подивитися на годинник, прислухався чи він цокає. Коротко кажучи, не спав сам і не давав виспатися іншим, особливо бабцям, які мали чуйний сон і вмовляли дати їм бодай заснути.
Пам'ятаю лише двох хлопців, яких тати теж брали з собою на полювання. Бо зима - то є не просто навіть для дорослих. Іноді я змерзав, іноді заходили запарі у пальці та щоки і тато мусів відхукувати. Але всі ці негоди вартували того, щоби потім під анекдоти і регіт дорослих посидіти навколо вогню. Вже мовчу про смачну свіжину, на золотистих боках якої ще шкварчали бульки тлусту.
Наче кенгурятко у сумці матері, я замотувався у татів кожух, тулився до його грубезного теплого светра і ...прокидався, коли за нами приїжджали машини або до машин треба було чимчикувати під співи підмерзлого досвіткового снігу.
А вдома бабці з мамою наліпили пирогів з картоплею та підпеньками, наварили борщу на реберках і запрашки з тушкованки.
Поки мама бадала на кухні трофеї, чергуючи вихваляння з кепкуваннями у стилі "і треба вам було заради того мерзнути", тато вже заносив мене до ванної і поки душ змивав з мене кіпцяву та запах диму, ми з татом так реготали аж приходила здивована мама. Тоді я або тато міг плюснути на неї води. Мамуля казала, що ми в лісі остаточно подуріли і подичавіли.
На столі парували блискучі вареники з величезними шкварками, пахла перцем та часником запрашка, наповнював простір ароматами борщ. Ми сідали за стіл перебрані у чисте, омолоджені і страшенно голодні. Навіть змагалися, хто з'їсть більше вареників. (Я швидко здавався.)
Мамулька мала для нас сюрприз. То могли бути струцлі з маком до полуничного компоту чи чубатий таріль чорних черешень з трилітрового слоїка, ну і не обходилося без пампухів, сирних з вишневим конфітюром.
