У цих двох пасок справжня святкова кінематографічна історія. Вони не планувалися, їх не було навіть у задумах, навіть у найвіддаленіших думках не існувало нічого, що би могло на них натякнути.
Просто зателефонувала людина, батьки якої з Желибір, що поруч з Нараївкою, де прошмигнуло моє обвіяне опільськими вітрами дошкільництво, і сказала, що має перепис паски, якому мінімум сотня років. А може і всі півтори сотні?
Така інформація вплинула на мене, як… приміром, передчуття, що зараз вперше відбудеться щось таке, чого страшенно хочеться.
Перепис швидше нагадав давні хліби, які на Опіллі традиційно називали бабами. І читався, як щось з солодкавого фентезі: фруктова закваска, мед, сироватка, сметана, масло, жовтки.
Закваску я звісно не робив.
Але!
У мене є суха Левіто Мадре, меду і сироватки теж встарав, ідеального борошна підкинули «Зернарі». І на тому легка частина закінчується.
Справа у тому, що стародавні переписи реалістичніші. Там значно менше цифр. Приміром, те саме борошно часто різне за водочутливістю, тому оті 500 г, з яких я починав, після першого розстоювання тіста і після другого, коли додавав журавлини, щоразу підсипав приблизно по 100 г. На око! Уявляєте, який мандраж. Ми ж звикли до цифр, аж примружуємося, вдивляючись у поділки на мензурках.
Що цікаво, прикраса вийшла майже така ж сама, як колись робила бабуся.
Ну і про змащування. Воно за рекомендацією того перепису — на один жовток чайна ложка меду, все вимішати. Закладати у добре прогрітий пʼєц. Я просто прогрів 15 хв. духовку, а коли помістив форми, трохи скрутив газ.
Випікалося це чудо 45 хв.
Так, запахи, як колись, ну майже, як колись, коли бабуся випікала духмяну Опільську паску.
