Про англійців.
Розповів вчора приятель, що у них така ж привʼязаність до родинних гнізд, як в українців та поляків. Його бабуся на той час жила у Лондоні і розповідала, що німці безпощадно і по-садистськи бомбили.
(Прочитайте спогади Черчиля, як довго американці не хотіли помагати Англії, а, коли погодилися, то замість есмінців, які так просили англійці, за золото надіслали металобрухт, який не підлягав ремонту, ну і доплюсуйте жалюгідну поведінку тодішнього посла Америки в Англії Кеннеді, який закидав Вашингтон писульками, що Англія ось-ось здасться. Черчилю приписують висловлювання про Кеннеді: боягуз думає, що всі такі.)
Лондон знемагав у руїнах. Англійці жили у вцілілих будинках або вцілілих підвалах різних адміністративних будівель, які розбомбили, але до підвалів був доступ.
Але щовечора всі вони сімʼями простували до розвалин своїх помешкань. Хтось з сімʼї неодмінно ніс чайник з водою. На руйновищах чи коло них вони розкладали багаття і біля своїх зруйнованих осель ритуально пили чай. Переговорювалися, розповідали. Старанно гасили вогонь і поверталися до підвалів.
І то був ритуал зі своєрідним прощанням і благословенням на Божий захист водночас. Бо вночі знову бомбили і часто люди гинули у тих підвалах, якщо влучало.
