З дурними сусідами якось не до ностальгійних зітхань. Бо знову всю ніч гуділи над містами та селами шахеди та ракети, знову власники надщерблених мізків, аби доказати свою велич, відібрали безвинні життя дорослих та дітей.
Але ми мусимо памʼятати своє коріння. Бо заради того, щоби ми себе забули, ті шахеди та ракети і прилітають.
У переписах наших страв прописаний наш світоглядний код. У їх запахах та смаках сигнатури нашого життя від весняних хуртовин квіту у садах до зелені віковічних лісів, де знаходили свій кінець усі хто приходив нас загарбати.
Міф, що галушки то лише Полтавщина і навколо неї, на стільки примітивний, що не хочеться про нього згадувати. Полтавщина - осердя цієї страви, проміння від якого розкинулося по всій Україні.
Галушки на Опіллі готувалися на рівні з варениками. Але рідше. Тому вареники є панські чи для гостей - маленькі і делікатні, а є такі, щоби смачно попоїсти. А галушки на Опіллі просто були галушками. Хоча можна припустити, що на Полтавщині у них існує своя класифікація.
Отож, двісті грамів житнього борошна поєднуємо з 300 грамами білого і замішуємо на 250 мл квасного молока, у якому перешуміло пів чайної ложки поташу. Даємо тісту відпочити 30 хвилин і виліплюємо еротичні галушки, начиняючи кожну полуничною.
Коли у великому посуді закипить вода, то викидаємо по 5-6 галушок. Стежимо, щоби у посуді було досить простору, бо інакше галушки не виростуть. Після того, як спливуть, варимо до 8 хвилин.
Ще гарячі галушки змащуємо медом та сметаною. Вмикаємо щось таке душевне, бажано у виконанні хору, але можна хто що любить, і починаємо поволі споживати. Колись полтавчани за пляшку Мейкерсу відкрили мені великий секрет споживання галушок, який у них передається з покоління у покоління. Таку галушку треба спершу надкусити і випити з неї сік. Але не розповідайте нікому, що то я вам сказав.
