Я вже писав, що мав сьогодні гранде-біженців в особі страшенно цікавої родини екстрасенсів з Донеччини. Бесіда з ними тягне на велику кількість постів у зрізі різних тем.
Почнемо з їх сусідів-ждунів, які, як підкреслив співбесідник, ніби народилися, щоби псувати все і всім навколо себе.
Отже, у їх селищі жила вдова, яка лишилася самою у 24 роки з двома дітьми — дівчинка 4 роки і хлопчик 2. Чоловік загинув в автоаварії.
Зрозуміло, що для селища у кілька тисяч людей вона була не найбільшим обʼєктом уваги серед холостяків. Швидше хитруни іноді наважувалися. Але вона відшивала.
Найбільшу протидію мала від свекра та свекрухи, які все життя старалися схилити її дітей на свій бік. І в них навіть трохи вийшло - дівчинка якийсь час жила з ними.
Їх можна зрозуміти, наголошує оповідачка, що хвилювалися за долю внуків, але то не давало їм підстав сумніватися у порядності невістки і налаштовувати проти мами дітей.
Але вдова виявилася міцною. Хлопчик ріс дуже вихованим, танцював у місцевому дитячому ансамблі. А от дочка біля баби з дідом дала збій - на певний час зробилася дворовою.
Но! Та жінка таки домоглася свого! Першим поїхав вчитися малий, хоч і був молодший від сестри, а через 3 роки поступила до Києва донька. Батьки загиблого сина мало не піддали її своїй анафемі. Бо відірвала від них внуку, каторая расла нармальной дєвочкай, а ізза мами уєхала до хахлов.
Це були ті самі сусіди моїх нинішніх біженців. Вони на стільки допекли дружині загиблого сина, що та покинула половину особняка, де їх поселили після весілля, винаймала квартиру, а ці жили у здоровенному особняку і підставляли їй палки, де могли.
У 2015 року вони рвонули у Донецьк, бо там вже росія і, як вони гадали, кайфи. І, уявіть, коли вони поїхали, не лише та жінчина відмовилася вертатися у їх особняк, але і мала переїхала до мами.
Всі ці роки ждуни не припиняли видзвонювати до моїх співбесідників, розповідаючи, як їм при росії добре і кликали негайно переїжджати.
Але їх чекав смертельний удар у спину — внук пішов служити у ЗСУ. Вони дзвонили моїм співбесідникам і проклинали свою невістку, що то через неї, бо вона тупа і все життя лише думала про одне.
Після повномасштабного вторгнення ту вдову син перевіз на Хмельниччину, а її дочка лишилася у Києві, бо там викладає.
І раптом до внучки озвалися з Донецька дєдушка з бабушкой. Просяться, чи могли би вони переїхати з Донецька до Києва, бо в Донецьку адно варйо.
Вдова спілкується з біженцями і все це їм нарозповідала. Сказала малій: Ти вже доросла, але дєд з бабушкой тобі все перегадять. Мала не хоче їх у себе. А вони телефонують до цих екстрасенсів, рвуться повертатися з Донецька і клянуть невістку.
Я так то слухав і думав: от звідки у людей стільки жовчі?
