Іноді «щастить» на дуже кінематографічні долі. У лапках, бо краще би їх не було.
Але раз вони вже є, то про них треба розповідати.
Першу свою родину він втратив на Донеччині ще у 2017 році. У хаті згоріла дружина і двоє дітей. Почався обстріл села, а хата була пʼятою з самого краю і сталося пряме потрапляння.
Каже, що ніколи не забуде. Отямився через 5 років. Весь цей час воював в АТО. Він донеччанин, який колись втік з родиною з міста, а біда знайшла і в селі.
Каже, що поранення до нього липнули. У стабпункті познайомився з медсестрою. Дуже сподобалася з першого разу, як тільки зазирнув в очі. Але далі посмішок і загальних фраз ні на що не наважувався.
— А вдруг у неї є чоловік? Раптом має коханця, якого любить? Раптом вона когось любить? Тих раптом було тисячі, а може і мільйони. — Продовжує розповідати. Тому вдень воював, а вночі мав таку-собі богиню своїх роздумів та снів. — Зачиняю глаза, там бабахкає десь, а я бачу перед собою її обличчя і засипалося легше. І вистачало. Хулі більшого хотіти — вдруг мене завтра вбʼють.
Богиня вловила вібрації, але на війні правила стосунків трохи інші, тому спершу, хихикнула у стилі о, ще один залицяльник. А потім щось зрозуміла, що не просто так. Хоча б тому, що стабпункти є ближче. А він їде сюди і до неї. Коли він курив після перевʼязки, підійшла порозмовляти. Забрала до себе в нору.
То вже було повномасштабне вторгнення. Вже встиг загинути її чоловік і навіть встигла спекатися, як вона каже, одного халявника, який закрутив їй голову після смерті чоловіка. Але вона його швидко розкусила і відправила подалі.
Зараз, після поранень і контузій, вони поїхали за кордон на реабілітацію. Обоє ще залишаються військовослужбовцями.
Він сміється, що дізнався, як її звати аж на другий день після гостювання у її бліндажі. До того звертався за позивним. А ще його чекав сюрприз - двоє доньок вибухового віку - 12 і 14 років, та теща — колишня директорка школи.
— Коли я з нею (з теперішньою дружиною) перший раз приїхав, теща зиркнув на мене і сказала без ентузіазму «сайдьот». А малі хитрі. Молодша, коли щось треба, то може навіть таточком назвати. Якщо щось не по її, то переходить на ви або кричить «пане Миколо, не командуй».
А, знаєте, чим ще цікавою була ця поїздка з біженцями? Поки політики сперечаються, віддавати чи ні загарбникам Донбас, ці люди, після довгих років війни, після втрат родин, після того, як пережили нічний обстріл у столиці, вони обговорювали, як будуть відбудовувати її обійстя під Покровськом після перемоги.
