Знімав цього тижня сюжет на замовлення одного російського каналу. Історія така — в селі за Жовквою господарі виходили маленького буська. Ще три роки тому той випав з гнізда і зламав собі крило, а відповідно, якби не люди, то просто помер б з голоду. І от увесь цей час птах живе у будинку. Взимку куняє на печі, а коли стає тепліше, то або сидить на ліжку, або ховається під столом. Їсть карасиків, яких пан Аркадій, купує на базарі і сардельки, п’є багато води. Якщо чоловікові вдасться впіймати жабу, то радість таки неймовірна. Спершу перебиває бідолашній дзьобом лапки, а вже потім береться до трапези. Ну, що скажеш — така природа — комусь фартить, а комусь не дуже. Бузькові от пофартило.
Лелека підріс і цієї весни господар вирішив випустити його на волю. Той літав собі над хатою, літав, але завжди повертався додому, бо зі своїми родичами незнайомий, а людей уже полюбив. Коли ми приїхали до тієї господарки я спершу подумав, що мій мозок зітліє, бо це те, що я найбільше обожнюю — Кустурівщина. От уявіть собі — у кімнаті ходить троє псів, таких молодих і навіжених, посеред них величезний кіт, а доповнює картину наш герой. Він коли знервується, то розправляє крила і голосно б’є ними, що аж пір’я летить по всій хаті, а ще «туркоче» дзьобом. Одним словом серед братів менших він головний, бо його всі бояться. Пан Аркадій годує бузька сардельками, а кіт просто облизується від заздрощів. Одного разу дав спробувати самогонки. Той випив і так смішно ходив, переминаючись з ноги на ногу, як ті, що засиджуються у кнайпах трохи ближче до опівночі.
Ми розмовляємо з господарями. Ті розповідають про звички буська, про його характер, все ж таки три роки живуть разом. Кажуть, що відколи він з’явився у домі, то по сусідству пішла пошесть на малих дітей — з’являлися одне за одним. Значить, говорять мені, українські повір’я таки вірні!
Далі Аркадій випускає бузька на двір. Собаки і кіт виходять за ним. Ще підбігають четверо кіз і індик. Той наскакує на птаха і пробує битися, бо відчуває конкуренцію. Але на цьому сюжет не закінчується. Господар дістає баян і починає співати «Ой, лелеко, лелеко, з теплого краю я тебе чекаю…» Один з псів сідає біля його ніг і починає голосно «співати». Завиває так, що аж сум бере.
Я собі одразу пригадую фільм «Пелікан», де знімається сам великий Емір, а ще нагадую «Білий кіт, чорна кішка» і «Життя, як диво».
— Мені 80 років, — каже пан Аркадій, — я один з ліквідаторів ЧАЕС. Майже всі повмирали, а я ще живу. Жартую, що на мене радіація діє навпаки…
Я вертаюся назад і думаю: «Не радіація це, чоловіче, а любов до світу дає тобі довгих років. Бо якщо ти любиш світ і у свої 80-ть ходиш ранками ловити бузькові жаб, то ти мусиш жити тут, бо по-іншому не буває…» Хотів лягати спати, але думаю — таки напишу цю історію. Може хтось прочитає і собі посміхнеться :)