80 років тому 1 вересня розпочалася Друга світова війна, яка забрала десятки мільйонів життів. Сьогодні війна триває в Україні — хоча й неоголошена, проте від того не менш жорстока.
Є відома фраза, що генерали готуються до минулих війн. Проте справедливим виглядає і твердження, що війна є відображенням помилок минулого. Зокрема, гібридна війна Росії проти України має в своїй основі не лише прагнення Кремля встановити контроль над нашою державою, але й тривале небажання вітчизняного істеблішменту виходити з затінку РФ. Проте Україна встояла перед першими ударами агресора, зберегла власну суб'єктність і продовжує боротьбу, залишаючись форпостом Європи в боротьбі з гібридною агресією Кремля.
Про новітні методи війни свідчить влучно запущена минулого тижня інформаційна істерія навколо обміну полоненими. Москва використала зручний момент, коли завищені суспільні очікування були підігріті за рахунок використання сучасних комунікаційних каналів. Інформаційна спецоперація продемонструвала проблеми з інформаційної гігієною всередині нової української влади та неефективність каналів комунікації всередині неї. Цей сплеск розчарування має ще раз наголосити на тому, що в сучасному світі війна йде не за оволодіння територіями, а за встановлення контролю над свідомістю. І Росія, на жаль, демонструє значні успіхи в емоційному контролі над порядком денним України.
Ця ситуація змушує нас звернути увагу на критерії перемоги. Очевидно, що «просто припинити стріляти» буде недостатньо, а капітулянтські настрої не можуть лягати в основу державної політики. Єдино можливий варіант перемоги у неоголошеній війні — зміна політичної ситуації, в нашому випадку — вступ України до НАТО, який позначить собою остаточний відхід від матриці «русского мира».
