Обмін з Росією заручників та полонених буде позитивно сприйнятий українським суспільством. На шостому році гібридної війни буде мало бажаючих з’ясовувати юридичні нюанси обміну, тим більше, коли радість з приводу повернення 35 бранців Кремля є щирою та непідробною. Але ця ситуація формує достатньо чітке уявлення про політичну стратегію Володимира Зеленського та сумні перспективи для українського суспільства.
Президент опинився у зеніті не лише політичних можливостей, але і має найвищий в історії новітньої України рейтинг довіри. Це щонайменше створює спокусу консолідувати владу в одних руках та одному кабінеті на Банковій. Нехай вас не вводить в оману вільний доступ на площу перед секретаріатом президента, адже консолідація влади в руках Володимира Зеленського триває. Ми опинилися всередині масштабного соціального експерименту, коли людина практично без політичного досвіду отримує повноту влади у одній з найбільших європейських країн і має у розпорядженні не лише когорту впевнених у його непогрішимості, але і сучасні засоби комунікації.
Уряд Олексія Гончарука сприймається КомандоюЗе як політичний інструмент збільшення президентського впливу та виконання передвиборчих обіцянок. Прем’єр публічно визнав главу держави «лідером команди», а той, у свою чергу, пообіцяв змінити Кабінет Міністрів, якщо той не впорається з питанням зменшення тарифів та банківських ставок. Дива парламентсько-президентської республіки у вітчизняних реаліях – та й годі.
Але ситуація у парламенті виглядає ще більш специфічною, адже фракція «Слуга народу», користуючись власним статусом більшості, докладає максимум зусиль, аби створити у решти парламентарїв комплекс меншовартості. Навіть за Януковича «регіонали» не закривали своїх опонентів під час виступів у сесійній залі, але «слуги» легко йдуть на це. Ніде правди діти: створення машини для голосування у законодавчому органі є метою багатьох політичних партій сучасного світу, проте в українських реаліях до влади прийшли люди без політичного бекграунду. І це дозволяє припустити їх безжальність у прагненні довести власну пануючу позицію всередині парламенту.
На жаль, ми перебуваємо всередині процесу створення аматорсько-президентської республіки. Мільйонам українців не відомі щасливці, що формують політичне бачення Володимира Зеленського, у якого практично не залишилося факторів стримування власного прагнення сконцентрувати всю владу у своїх руках. Мабуть, спираючись на досвід Польщі та Угорщини, завтра нам будуть говорити про «центральноєвропейський тренд» або перепишуть під українські реалії тези Суркова про «суверенну демократію». Проте події останніх місяців створюють в українській політиці ситуацію «казана без клапана», де можуть відбуватися небезпечні для держави процеси.
