У радянській політичній практиці існувала традиція рапортувати про досягнення напередодні партійного з’їзду. Хоча «Слуга народу» мало нагадує КПРС, на деякі особливості партійної діяльності та суспільно-політичної атмосфери в країні варто звернути увагу.
Цілком можливо, що «Слуга народу» претендує на світовий рекорд завдяки короткому періоду часу, який минув від початку реальної (хоча і здебільшого віртуальною за змістом) боротьби за владу та здобуттям вперше в новітній історії України більшості у Верховній Раді. Цей феномен вивчають — кожен з власною метою — в Росії та на Заході. Україні ж залишається жити в умовах політичної реальності, яка склалася навесні — влітку 2019 року.
Малюнок художника Олексія Кустовського
Завершення періоду «турборежиму» у Верховній Раді, коли парламентарії натискали на кнопки для голосування, часто не усвідомлюючи, за що вони голосують, погано вплинув на правлячу партію. Останнім часом її охоплюють скандали різноманітного штибу, що до певної міри компенсує слабку критику з боку опозиціонерів. Однак власну незгоду з політикою партії та уряду (слухайте, ми вже відвикли від цієї ідіоми, а дехто і зовсім її не чув) мали нагоду висловити десятки тисяч наших громадян. Зокрема, 14 жовтня. Нагадаю, що, за словами Володимира Зеленського, кожен з них — президент. Це я до того, що ігнорувати думку активної, часом войовничої більшості для влади — небезпечно. Тим паче — у питаннях, що стосуються відносин із Росією та врегулювання конфлікту на Донбасі.
Наразі представники влади в порядку живої черги потерпають від атаки пранкера на ім’я Джокер, який радо ділиться своїм листуванням з сайтом «Страна», який без докорів сумління транслює в Україні кремлівський порядок денний. Тому цитувати не стану — охочі знайдуть інформацію самі. На жаль, ці скріни переконливо демонструють, що медіагігієна не є конкурентною перевагою провладних парламентаріїв, навіть таких, як Микола Тищенко — власника певного публічного бекграунду і навіть досвіду телеведучого.
Функціонування «Слуги народу» в парламенті та поза його межами все частіше доводить справедливість вислову «Хороший хлопець (чи дівчина) — це не професія». На жаль, усвідомлення цього приходить до багатьох наших співгромадян із помітним запізненням.
Думаю, що найближчої неділі в «Парковому», де зберуться на з’їзд представники «Слуги народу» (цікаво, як у них з партійними організаціями на місцях та процедурою висування?) буде не відверта розмова про загрози рейтингу та розбудову партії, а сеанс любительської психотерапії від Володимира Зеленського, звісно ж, з звинуваченнями на адресу політичних опонентів. Яких, до речі, поступово стає більше.
