Паризька зустріч у Нормандському форматі, серед іншого, продемонструвала кричущу безпорадність у сфері комунікації людей, які називають себе заступниками керівника офісу президента та президентською пресслужбою.
Звісно, можна підходити до спілкування з медіа за принципами Андрія Богдана, який вважає, що журналісти владі не потрібні. Однак під час міжнародних заходів, тим більше, за участю Росії, з якою Україна веде гібридну війну, подібний формат дискомунікацій видається елементарно неприйнятним. Нагадаю, що гібридна війна передбачає агресивний вплив на свідомість громадян іншої держави. І РФ у цьому питанні досягла неабияких успіхів.
Українська делегація мала в своєму розпорядженні понад десяток топ-спікерів, серед яких не лише топ-менеджер «Нафтогазу України» Юрій Вітренко, але й міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, голова СБУ Іван Баканов, начальник Генерального штабу ЗСУ Руслан Хомчак. Вони за визначенням є джерелом інформації для журналістів, які зібралися в Парижі. Чому українські високопосадовці не стали ньюзмейкерами — питання, насамперед, до комунікаційної складової президентської команди. Добре відомо, що в нинішній системі влади медіаактивність узгоджується з Банковою часом навіть у дрібницях.
Як виявилося, в ОПУ мало спроможні до імпровізацій — вміють грати виключно на своєму інформаційному полі. Фото: Укрінформ
Натомість, російський інформаційний порядок денний виявився більш цікавим, інсайдери та інформаційні сателіти Кремля відпрацювали свої завдання на відмінно, закидавши різноманітною дезінформацією не лише російський, але й український інформаційний простір. Як виявилося, в ОПУ мало спроможні до імпровізацій — вміють грати виключно на своєму інформаційному полі. І цей висновок, за великим рахунком, є вироком комунікаційній стратегії команди Зеленського.
Можна тішити себе думкою про успішну проведену зустріч у Нормандському форматі та говорити про всеохоплюючу підтримку президента, а можна звернути увагу на ціну поступок, заплачених офіційним Києвом за її проведення, результати, які не матимуть зобов’язуючого характеру для жодного з учасників, згадати про «народні республіки», які не перестають грати в «ляльковому театрі Путіна» та проаналізувати медійну картину, що продемонструвала «осетрину другої свіжості» у діях Зе-Команди.
