Політику часто називають мистецтвом можливого. Наприкінці березня всі ми зуміми переконатися, що це правило працює і в Україні.
Ситуація у вітчизняній економіці, на жаль, не дозволяє використовувати значні обсяги фінансових ресурсів через їх відсутність. Україна змушена прислухатися до порад МВФ, який на сьогодні володіє значним фінансовим ресурсом, але не може дозволити собі розтринькувати його направо та наліво. Все ж для Фонду пандемія коронавірусу та глобальна рецесія економіки — можливо, найбільше випробування з моменту заснування.
У Верховній Раді 30 березня відбулося кілька знакових подій. Перш, ніж говорити про системні, наголошу на показовій: фракція «ОПЗЖ» не дала жодного голосу за закон, який забезпечував безперебійне харчування у Збройних Силах України. Показова позиція, яка корелюється з відомим висловом: «Народ, який не хоче годувати власну армію, годуватиме чужу».
Ще одна вагома подія — крах монобільшості, адже фракція «Слуга народу» з різних причин давала за вагомі питання порядку денного лише трохи більше 200 голосів. Без «Європейської Солідарності» та «Голосу» ані запустити ринок землі (і тут правки опозиціонерів були враховані), ані ухвалити в першому читанні «банківський» законопроект було неможливо.
Володимир Зеленський. Фото: ЕРА
Ситуативне голосування більшості фракції «Слуга народу» з «Європейською Солідарністю» та «Голосом» — прояв мистецтва можливого. І дуже показово, що воно відбулося за рік після першого туру президентських виборів, який вивів Володимира Зеленського на політичну орбіту президентства. Проте 30 березня главі держави довелося особисто переконувати законодавців у необхідності ухвалення життєво важливих для України законів та розраховувати на підтримку опонентів. Спроможність опозиціонерів спільно з партією влади ухвалити необхідні рішення — приклад розумного компромісу в інтересах держави, адже дефолт — сценарій, який для нашої держави є неприйнятним.
Показовою виглядає і позиція «Батьківщини», яка вже традиційно для Юлії Тимошенко діє за ленінським принципом «Чим гірше — тим краще». У ролі її союзників виступили фракція «ОПЗЖ», яка не вважає за потрібне приховувати рівняння на Кремль, та група Коломойського всередині «Слуги народу». Цей ситуативний триумвірат, де натхненники давно знають одне одного, має матеріальні та медійні ресурси та виглядає зацікавленим у послабленні позицій України як держави.
Дещо дивна позиція в умовах масштабних зовнішніх викликів, чи не так?
