Президент України під час пресконференції за підсумками першого року президентства. Фото: Офіс президента Наша держава поступово виходить з карантинних обмежень. Проте говорити про нормалізацію ситуації зарано та самовпевнено, адже ми вже перебуваємо всередині масштабної кризи, яка ризикує охопити стратегічно важливі сфери життя українського суспільства.
Пресконференція Володимира Зеленського за підсумками року його президентства продемонструвала, що глава держави охоче розповідає про те, що цікаво йому, і не дуже жваво — про питання зі сфери власних повноважень. Рейтинг шостого президента залишається високим, але він не наважується на непопулярні рішення. Можна багато дискутувати про причини подібної нерішучості, але формат коронавірусної монархії Зеленського охопив чимало сфер життя України. Когось це влаштовує ситуативно, когось — системно.
Тим часом Україні нагадали про фактор «плівок» у великій політиці. Цього разу — від Андрія Деркача, який у період з 2004 по 2020 рік зробив кілька вражаючих політичних кульбітів. Прагнення одним пострілом поцілити по Петру Порошенку та Джо Байдену навряд чи свідчить про стратегічну влучність організаторів, швидше — про обмежений час та прагнення вирішити власні проблеми, доки є можливість. Не виключаю, що «плівочний» консорціум з очевидними російськими бенефіціарами буде й надалі намагатися проявити себе.
Країна ж, натомість, дізналася практично впродовж одного тижня про «іспанське сумісництво» голови СБУ Івана Баканова і якість реформування Нацполіції на прикладі моторошної ситуації у її відділку в Кагарлику. Проте Зеленському, який стверджує, що готовий міняти міністрів досхочу (цікаво, як це вийде в умовах фактичного осипання монобільшості?), сьогодні потрібні віддані виконавці, а не люди, спроможні здійснити системні перетворення.
Україна перебуває у стані хиткої рівноваги. Високий рейтинг Зеленського та відсутність консолідації опозиційних сил можуть створювати у багатьох ілюзію стабільності рівно до того часу, доки економічні показники не знайдуть проекцію на рівень життя пересічних громадян. Чекати, на жаль, недовго, адже слабкість однієї з найбільших держав Європи лише підштовхує агресивні наміри зовнішніх гравців та роздмухує амбіції тих, кому муляє суверенітет України.
