Україна нагадує вітрильник, який суттєво вимотали численні шторми, вважає Євген Магда Світ переживає непрості часи. Під час глобальних викликів необхідно мати чіткі орієнтири. Для сучасної України — це європейська та євроатлантична інтеграція, але впродовж останнього року про них усе менше говорить президент та представники правлячої партії.
Натомість, Україна помітно посіріла, втрачає власне обличчя на світовій арені. Ми наче повертаємося до затінку, який традиційно намагається відкидати на пострадянський простір Росії. Полонених міняють за російським алгоритмом та з інформаційним супроводом пропагандистських медіа. Дмітрій Козак та Андрій Єрмак домовляються про транзит газу територією України та шляхи врегулювання конфлікту на Донбасі. На Банковій цілком всерйоз говорять про можливість проведення місцевих виборів у ОРДЛО 25 жовтня. Лідер парламентської фракції «Слуги народу» пропонує призупинити виконання окремих положень Угоди про асоціацію Україна — ЄС, а прем’єр у першу добу (!!!) перебування на посаді розмірковує про доцільність відновлення постачання води до окупованого Криму. Міністр оборони ліквідував Офіс реформ в оборонному відомстві, спостерігаються проблеми з фінансуванням державного оборонного замовлення та харчуванням військовослужбовців.
В Україні фактично знищено систему іномовлення, а виконавча влада припинила говорити «Єдиним голосом». На жаль, низка подій, починаючи з таємничого вояжу президента до Оману, продемонструвала оточуючому світові, що Україна нагадує вітрильник, який суттєво вимотали численні шторми. Він не може дійти до бажаного порту без необхідного ремонту, тоді як до кремлівської «рідної гавані» його можуть прийняти охоче. Надламані щогли національних інтересів не витримують навантаження, а баласт популізму та олігархічних інтересів позбавляє можливості ефективно маневрувати.
Попри проблеми та неприємності мова про капітуляцію перед ворогом та обставинами йти не може. Ба більше — якомога більше громадян повинні рішуче та в законний спосіб сказати владі: «Посіріння — не панацея!». Втрата унікального обличчя однієї з найбільших держав Європи може швидко спричинити занепад її суб’єктності. Світова турбулентність не дозволяє сподіватися на допомогу зовнішніх сил, доля України та її державності знову в руках громадян, спроможних здати іспит на небайдужість.
