Виборча кампанія до місцевих органів влади добігає кінця. 25 жовтня багато з нас вирушать на дільниці для голосування, аби обрати представників місцевої влади. Проте перші підсумки можна підбити вже сьогодні.
Ці вибори стали виборами на виріст, адже вперше вони пройдуть за відкритими партійними списками. Умовно відкритими, якщо чесно, адже закріплення партійних висуванців за округами, зокрема, в столиці, часто відбувалося за рандомним принципом. Перебіг виборчих перегонів продемонстрував, що чимало політичних лідерів, які рвали сорочки на грудях за відкриті партійні списки, м’яко кажучи, лукавили. Українське суспільство погано готове до виборів за таким алгоритмом, і ми матимемо нагоду переконатися в цьому на власні очі. Перебіг та результати цих виборів можуть розчарувати багатьох громадян.
Яскраво відзначилася партія влади. Коли в «Слузі народу» зрозуміли, що медовий місяць з виборцями стрімко добігає кінця, то зайшли з козиря — президента. Володимир Зеленський залишається найбільш рейтинговим політиком України, і «зелені» використали цей факт максимально в своїй агітаційній кампанії. Глава держави виступав у різних регіонах України, анітрохи не соромлячись того, що на трибуні була партійна символіка, а не державна. Досвід корпоративів, як нескладно здогадатися, просто так із пам’яті не викинути.
Оголошене минулого тижня президентське опитування не має нічого спільного з демократією, яка, як відомо, процедура. Ані за часом, відведеним суспільству на роздуми, ані за презентацією запитань у форматі підзабутого «Поля чудес», ані за відсутністю інформації про благодійників, готових викинути десятки мільйонів гривень для того, аби почути відповіді на п’ять запитань. Одне з них — про скорочення кількості парламентаріїв — вже ставили у 2000 році під час всеукраїнського референдуму. Інше — про Будапештський меморандум — нагадує спробу президента перекласти відповідальність на інших. Зауважу — не першу, проте вперше настільки нахабну і настільки схожу на псевдореферендуми в Криму та на Донбасі весною 2014-го. З суспільством намагаються зіграти в демократію, створивши «ілюзію Швейцарії», от тільки післясмак від цієї гри буде гірким.
Одним із підсумків місцевих виборів можна назвати пожвавлення локальних політичних проєктів, адже численні «команди» йдуть на штурм обласних рад та міських рад обласних центрів. На щастя, мова поки що не йде про відцентрові тенденції: швидше, багатьом представникам місцевої еліти виявилося простіше осідлати одну з понад 350-ти зареєстрованих політичних партій, ніж домовлятися з лідерами парламентських політичних сил або реально всеукраїнських політичних проєктів. З огляду на повноваження органів місцевого самоврядування, це не повинно стати проблемою. Проте, лише на перший погляд. Прихід до місцевих органів влади реваншистів та проросійських політичних сил може спричинити небезпечні відцентрові тенденції та провокативні рішення. На жаль, у «Слузі народу» розглядають можливість співпраці з «ОПЗЖ» у місцевих органах влади цілком серйозно.
Значення місцевих виборів завдяки децентралізації суттєво виросло: за даними громадянської мережі ОПОРА, понад 50 парламентаріїв у цій кампанії беруть безпосередню участь. Схоже, це рекорд. Проте суспільно-політична та епідеміологічна ситуація дозволяють припустити, що місцеві вибори стануть провісниками дострокових парламентських, до яких варто готуватися з прицілом на весну 2021 року.
