1 грудня 1991 року понад 90% громадян України проголосували за її незалежність, причому більше половини голосів було віддано у кожному регіоні держави. З того часу цифра прихильників незалежності не була такою високою, а наша країна і надалі перебуває на шляху становлення суверенної держави.
Ми втратили чимало шансів саме на початку 90-х, проте перший президент Леонід Кравчук цими днями неодноразово розповідатиме про «пологи незалежності». Формування істеблішменту шляхом перемішування у різних пропорціях частини схильних до компромісів націонал-демократів, комуністів з реальним впливом та скоробагатьків бурхливих часів зрештою дозволило закласти підвалини нашого спільного будинку. Його не можна назвати надто комфортним, проте руйнувати або «розмінювати» на окремі квартири його напевне не варто.
Українська незалежність розвивається хвилеподібно, тому не варто говорити, ніби до 2014 року у нас нічого не було. Насправді, було: і Конституція, ухвалена останньою серед республік пострадянського простору, і іраціональна віра в братерські відносини з Росією, і геополітичні шпагати у виконанні українських президентів. Це було. Здавалося, після Революції Гідності ми всі стали на шлях правдивих європейських змін, і чимало людей очікувало на диво, наче забувши шкільні уроки фізики. Але президентські та парламентські вибори 2019 року принесли результати, які за фактом ставлять під сумнів можливість України рухатися вперед. У сучасному світі це означає суттєву загрозу незалежності та низку криз, адже агресивні прагнення Кремля не стали минулим.
Гібридна війна з Росією триває, і про перемир’я на Донбасі можна говорити лише, закривши очі та вуха. У Кремлі добре розуміють, що розвалити Україну зсередини набагато легше, ніж захопити шляхом збройної агресії. Тим більше зараз, коли суспільство виснажене безпросвітністю у питаннях протидії пандемії коронавірусу та деморалізуючою статистикою захворюваності та патентованим безсиллям тих, хто гучно називав себе «майстрами спорту з боротьби з коронавірусом». На жаль, і в інших сферах політичного та економічного життя дії влади наче щодня підтверджують давню кремлівську тезу про Україну як failed state.
Цієї зими на Україну очікує не лише посилення карантинних заходів, яке спричинить негативну ситуацію в економіці та суспільних настроях. Схоже, на нас чекає чергове загострення у відносинах з Росією (та прагне «малой кровью, единым ударом» відновити контроль над Україною) та безнадійне прагнення виправити ситуацію за допомогу простих рішень. Маємо усвідомити, що час на відносно безболісні перетворення втрачено ще на початку 90-х, і зараз від параметрів змін безпосередньо залежить суверенітет України. Власне, як і від дій кожного з нас.
