Андрія Антоненка вчергове залишили за гратами. Вже неодноразово підозрюваного у «справі Шеремета» музиканта та військового привозять до суду, де звучать аргументи захисту, після чого він повертається до ізолятору тимчасового утримання. Замкнене коло.
Цього тижня виповниться рік з дня проведення резонансного брифінгу за участю міністра внутрішніх справ Арсена Авакова та тодішнього генерального прокурора Руслана Рябошапки. Підлеглі Авакова розповіли про розкриття вбивства Павла Шеремета — злочину, який кілька років тяжіє над українським політикумом. Був на брифінгу і Володимир Зеленський — тоді видавалося, що на правах запрошеної зірки. Сьогодні ж ми бачимо, що присутність президента стала гібридним позасудовим вироком. Військовослужбовців Андрія Антоненка та Яну Дугарь, лікаря-волонтера Юлію Кузьменко продовжують звинувачувати в скоєнні страшного злочину, так і не надавши зрозумілих доказів їхньої провини.
Руслан Рябошапка швидко виявився непотрібним команді Зеленського. Минулого тижня разом з колишніми секретарем РНБО Олександром Данилюком та міністром закордонних справ Павлом Клімкіним він оголосив про створення платформи для подолання криз в Україні. Логічно буде поцікавитися, чи правосуддя опиниться у сфері уваги ініціаторів? Проте позиції Арсена Авакова в українській владі і надалі виглядають непохитними. Часом навіть дивно, що в Україні не формалізовано практику суміщення посад прем’єра та міністра внутрішніх справ. У всякому разі, поки що.
Радник голови офісу президента з стратегічних комунікацій у сфері національної безпеки та оборони Олексій Арестович стверджує, що ставлення українських військових до Володимира Зеленського за півтора року суттєво змінилося. Щоправда, не уточнює, у який бік. І це правильно. Адже під домашнім арештом перебуває військовий медик Яна Дугарь, а сержант ССО Андрій Антоненко залишається за гратами практично цілий рік. Присутність Зеленського на брифінгу, де прозвучали звинувачення, стала діагнозом не лише для шостого президента (юриста за освітою), але й для державної машини України, де запопадливе прагнення сподобатися начальнику може претендувати на статус засад державної політики.
Чи дочекаються люди, які проти власної волі стали фігурантами резонансної кримінальної справи, справедливості? Чи дочекаються вибачень від державної машини, яка наче компенсує власну неспроможність у багатьох питаннях ламанням кісток громадян, які мають заслуги перед Батьківщиною? Схоже, що не за цієї влади.