Мюнхенська конференція з питань безпеки вже майже 50 років є важливим майданчиком для обговорення проблем світової політики. Цього року вона проходила у форматі відеоконференції, і це дозволило учасникам — склад був дійсно зірковим — розповісти про власне сприйняття існуючих викликів.
Цього разу у Мюнхенській конференції не взяли участь представники України, і цей факт можна назвати сумним. Проте, якщо врахувати і відсутність представників Росії, то висновок стає дещо іншим: колективний Захід дискутував про проблеми безпеки без участі пострадянських країн. Ситуація не надто приємна, проте, на жаль, логічна, і її не варто виправдовувати, а шукати шляхи для просування інтересів України, змін у її сприйнятті з боку США та ЄС.
Джозеф Байден став першим діючим президентом США, який виступав на Мюнхенській конференції. Його меседж про повернення Америки та відновлення трансатлантичного партнерства є не новим, а от публічне внесення президентом США до числа пріоритетів для Штатів підтримки суверенітету та територіальної цілісності України важить куди більше за телефонний дзвінок Володимиру Зеленському. Байден налаштований вибудовувати союзи, і це необхідно розуміти для відновлення взаємин між Україною та США. Ці відносини переживають непрості часи та потребують термінової реанімації.
Станом на зараз Вашингтон відмовився від посилення санкційного тиску на NordStream2, намагаючись відшукати спільну мову з Берліном. Навряд чи цей крок означає припинення боротьби США проти амбітного російсько-німецького енергетичного проєкту. Швидше, мова йде про пошук нових їхніх проявів. Бундесканцлерін Ангела Меркель відзначила не лише потребу у формуванні спільного порядку денного Заходу щодо Росії, але й констатувала відсутність прогресу у виконанні Мінських домовленостей.
Меркель восени 2021 року залишить посаду голови німецького уряду, і її наступнику доведеться докласти зусиль, щоб стати неформальним лідером Старого Світу. Поки ж на це місце претендує президент Франції Еммануель Макрон, який закликав шукати спільну мову з Росією. Показово, що ця ідея не відрізняється ані оригінальністю, ані відсутністю підтримки всередині ЄС, і на це варто щонайменше зважати у формуванні зовнішньої політики України. Кожного разу, коли про нашу державу говорять без присутності її представників, ми маємо бути насторожі.
