Блокування представниками опозиції Верховної Ради дозволяє зробити низку висновків. Серед них – перетворення об’єднання противників Віктора Януковича на триголового Дракона є практично неминучим.
Опозиція довела, що спроможна заблокувати роботу Верховної Ради. Наміри вельми шляхетні – не допустити кнопкодавства, яке стало серйозною проблемою для українського парламентаризму. З показною наполегливістю лідери трьох фракцій відкидають обіцянки «регіоналів» працювати по-чесному. Це й не дивно, адже Партія регіонів є полонянкою інерції мислення: її депутати і зараз часом намагаються голосувати так, наче має 260-270 підконтрольних голосів, а не трохи більше пари сотень. Заяви спікерів «регіоналів» дисонують з тезою про «сильну та послідовну владу», і цього не бачить лише сліпий.
Очевидною є і різновекторність опозиційних лідерів. Вона стала помітною ще під час серії мітингів біля стін Центрвиборчкому, коли лідери «Свободи», «Батьківщини» та «УДАРу» намагалися відстояти перемогу висуванців опозиції у 5 одномандатних округах. Успіху не досягли, проте переконливо продемонстрували, що стоять наче на різних кінцях однієї платформи. Яценюк, усвідомлюючи перевагу «Батьківщини» над іншими опозиціонерами, був поблажливим, Тягнибок довів, що володіє неабиякими ораторськими здібностями, розвиваючи електоральний успіх власної партії, а Кличко вчергове довів, що публічні виступи, на відміну від боксерських поєдинків – не його сильна сторона.
На початку лютого, буквально за 100 днів після парламентських виборів, стало ще більш очевидним, що лідери опозиційних партій нагадують три голови Дракона, спільним тулубом яких є прагнення прийти до влади. Для цього треба перемогти Януковича, і ця мета єднає. Однак опозиціонери не намагаються завести мову про зменшення гіпертрофованих президентських повноважень, претендуючи на їх використання у повному обсязі. Тепер Кличко вирішив діяти більш активно, влаштувавши своїм соратникам чергування у сесійному залі. Яценюк, не дотримуючись опозиційного корпоративного духу, заявив, що ночувати треба вдома, з дружиною. Насправді авторитет Арсенія Петровича у «сердечній» фракції надто хиткий, а її внутрішні проблеми ростуть, наче на дріжджах. Тому виконавчий директор «Батьківщини» ігнорує очевидну потребу здійснювати спільні заходи опозиції. Тягнибок більше опікується перспективами розширення електорального поля, тому «свободівці» брали активну участь у штурмі столичної адміністрації.
Імітувати опозиційну єдність раз по раз стає важче. Виборці відчувають фальш у словах партійних вождів, і оскільки три партії витанцьовують на одному електоральному полі, протиріччя ставатимуть все більш очевидними. Опозиція далеко не виглядає шляхетними лицарями, що здійснюють хрестовий похід проти злого Януковича. Вони швидше нагадують персонажів п’єси Євгенія Шварца «Дракон», що перетворюються на Дракона завчасно, задовго до перемоги над ним.
