У політиці важливими є символи. Оголошення про санкції державним секретарем США – безпосереднє свідчення серйозності питання та його перебування у сфері міжнародних відносин. У даному випадку – у площині діалогу між Києвом та Вашингтоном, який Зеленському та його команді ніяк не вдається налагодити. Схоже, наші американські партнери, які кілька днів тому оголосили про виділення Україні військової допомоги на 125 мільйонів доларів, чітко вказали вектор дій українській владі.
В Україні так багато говорили про те, що Джозеф Байден добре розбирається у ситуації в нашій державі, що триденне мовчання президента щодо запровадження санкцій проти його бізнес-партнера виглядає дивним. Дивним та слабким. Місцями кумедним, адже Володимир Зеленський значну частину свого життя безжально висміював політиків зі сцени, купаючись в популярності. Проте зараз — ані пари з вуст. Натомість прессекретар Зеленського Юлія Мендель спробувала пояснити подальші кроки офісу президента, але їй бракує фаховості та компетентності для виконання функцій спін-доктора (фахівця з боротьби з кризами).
На Банковій мовчать ще й через те, що до виходу готується фільм-розслідування Bellingcat про справу «вагнерівців». Спочатку в ОПУ взагалі заперечували її існування, тепер намагаються звинуватити Петра Порошенка. Проте «Дзеркало тижня» повідомило, що соратники президента Зеленського намагалися добитися хоча б змін акцентів у фільмі за допомогою заступникам голови МІ6 та посла Великої Британії в Україні. Але марно.
Зеленському доведеться зрозуміти, що право на мовчанку в нього зникло в травні 2019 року, після інавгурації на посаду президента. Що українське суспільство потребує відповідей на гострі питання. А кількість громадян, які вважають, що розвиток держави йде у неправильному напрямі, втричі переважає чисельність лоялістів. Що без чіткої позиції в сучасному світі країна нагадує корабель без вітрил та стерна в бурхливому океані. І що відповіді рано чи пізно суспільство отримає. Інше питання — в якому статусі буде той, чию думку прагнуть почути.
