Євген Магда

Публікацій: 120

Кривава пастка для Зеленського

Ескалація конфлікту на Донбасі є погано прихованим прагненням Росії якомога швидше добитися потрібних для себе рішень української влади, доки колективний Захід не почав діяти у повному обсязі. Моральних обмежень при цьому у Кремля не спостерігається.

26 березня біля населеного пункту Шуми російські окупанти прицільним вогнем розстріляли українських саперів, четверо з них загинули, двоє —   отримали поранення. Хоча арестовичі твердять про збереження режиму припинення вогню у зоні ООС, це нахабна брехня: починаючи з лютого, щотижня кілька українських захисників на Донбасі стають жертвами вогню окупантів. Зазвичай, снайперського, проте бувають і інші, не менш криваві варіанти.

З одного боку, розстріл під Шумами виглядає реакцією на оприлюднення Україною Стратегії деокупації та реінтеграції Криму та Севастополю та Стратегії військової безпеки України – документів, у яких роль Росії визначена максимально чітко. З іншого – це елемент психологічного тиску.  Останній  раз четверо українських захисників гинули на Донбасі протягом одного дня у серпні 2019 року. Після того Зеленський зателефонував Путіну, почалися обміни полоненими, підготовка до саміту Нормандської четвірки, рішення якого виконувала Україна.

Але цього разу буде інакше. Росія робить ставку на обговорення ситуації на Донбасі з Францією та Німеччиною, але без України. Принцип «Не говорити про Україну без України» вправно підважується. Росія прагне опинитися у статусі посередника, хай і окремі тверезі голоси на Заході наголошують, що вона є безпосередньою учасницею конфлікту на  Донбасі. У Москві добре розуміють, що у Берліні та Парижі втомилися від конфлікту на сході України, тому намагатимуться спекулювати на цьому, звинувачуючи Зеленського у неконструтивності, неспроможності до врегулювання конфлікту. Той, у свою чергу, з задекларованим прагненням провести зустріч у Нормандському форматі, залишається на узбіччі політичного процесу.

Варто зрозуміти: Путін зневажає не Зеленського — Путін зневажає Україну, саме існування якої він вважає історичною помилкою. У Росії не лише спостерігають за нашаруваннями української політичної кризи, але і докладають зусиль для її пожвавлення. Натомість Зеленський, схоже, не розуміє, що прагнення використовувати путінські методи для затягування гайок у суспільстві не посилюють його позиції, а навпаки. Розкручування маховика кризи в Україні – вже реальність, і її прояви будуть несподіваними. Вони потребують від українського суспільства уваги та готовності реагувати чітко та – за потреби – асиметрично, зберігаючи холодну голову.