Євген Магда

Публікацій: 156

«Регіональна» асиметрія

Вміння діяти асиметрично до своїх опонентів в політиці багато коштує. Але навіть партії влади не варто перетворювати політичний процес на посміховисько, роблячи ставку на політиканів замість політиків.

Вміння діяти асиметрично до своїх опонентів в політиці багато коштує. Але навіть партії влади не варто перетворювати політичний процес на посміховисько, роблячи ставку на політиканів замість політиків.

Парламентська криза, що триває майже два тижні, наочно продемонструвала негнучкість Партії регіонів та її неспроможність вести діалог з опонентами. В сучасному світі потрібно швидко реагувати на зміни в ситуації, а «регіонали» наче живуть у минулому парламентському скликанні, коли мали гарантованих 260 депутатських «багнетів». Ті за помахом руки Михайла Чечєтова натискали на кнопки для голосування, мов заведені. Чечєтов залишився депутатом і в цьому скликанні, а от гарантованої більшості у Партії регіонів немає.


Спостерігаємо дивну ситуацію: Партія регіонів, яка показала найвищий результат за партійними списками, та провела найбільше депутатів-мажоритарників, виявилась не спроможною дати адекватну відповідь вимогам опозиції про персональне голосування.  «Гора» чисельністю у 208 парламентаріїв народжує «мишей» у відповідь на цілком законну вимогу. Запекле небажання дотримуватися конституційної норми про особисте волевиявлення кожного законодавця призводить до невтішних висновків. По-перше, партійна дисципліна у «регіональному» середовищі серйозно кульгає. Це й не дивно, з огляду на персональний характер фракції, яка є прикладом кадрового компромісу між різними групами впливу всередині партії влади. По-друге, «регіонали» сприймають поступки  будь-кому як демонстрацію слабкості, тому змушені придумувати все нові та нові причини, які не дозволяють їм погодитися на персональне голосування.  Вони вперто ігнорують абсурдність власної поведінки, невідповідність іміджу «влади, що сильна як ніколи» з поведінкою «регіоналів» у Верховній Раді.


Примітним виглядає і той факт, що на відміну від «оксамитової революції» 2000 року у Верховній Раді, політики, що претендують на статус парламентської більшості, не можуть піти з сесійного залу. Їхнє  прагнення зібратися десь в іншому приміщенні буде виглядати поразкою в очах виборців та надихне опозиціонерів на висування нових і нових вимог. Маючи на посаді голови Верховної Ради голову політради Партії регіонів йти з Ради під тиском опозиції – подібний сценарій є очевидно неприйнятним як для Володимира Рибака, так і для тих представників Партії регіонів, хто звик думати хоча б на крок вперед. От і доводиться випускати до преси Михайла Чечєтова, який трансформує помах рук, на який відсутній попит, у плескання язиком. Як інакше можна оцінити обіцянки мануального координатора колишньої більшості викинути членів «УДАРу» з сесійного залу або розблокувати парламент на 5-10 хвилин, щоб ухвалити зміни про проведення дострокових виборів на виключно мажоритарній основі.


Я не виключаю того, що Партія регіонів зуміє розблокувати парламент. Можливо – шляхом відчайдушного штурму парламенту. Але для політичної сили, яка монополізувала владу в країні, нинішні події у Верховній Раді – навіть не тривожний дзвіночок, а набатний дзвін про необхідність змінюватися. На жаль,  Віктор Янукович та інші «регіонали» воліють робити вигляд, що його не чують.