Євген Магда

Публікацій: 151

Танок метелика з Кремлем

Володимир Зеленський повідомив, що доручив Андрію Єрмаку організувати зустріч з Владіміром Путіним. Схоже, український президент не розуміє небезпеки спілкування віч-на-віч зі своїм російським колегою.

Пропозицію «зустрітися у будь-якій точці Донбасу, де йде війна» Володимир Зеленський озвучив минулого тижня у відеозверненні подвійного призначення. Його більша частина була адресована громадянам України, яких глава держави переконував у унікальності української нації та нашій спроможності чинити опір. Дякуємо, дуже дякуємо, Володимире Олександровичу, багато з нас в курсі цього ще з 2014 року – військовослужбовці, волонтери, просто небайдужі громадяни, які зупинили путінську гібридну навалу.

Зеленський запевняє, що головне – не місце зустрічі, а її змістовне  наповнення. Добре, давайте виходити з цього. Путін, реагуючи на звернення Зеленського, заявив, що готовий його прийняти у будь-який момент у Москві, підкресливши дві речі. Перша – низка «антиросійських кроків», вчинених українським президентом, друга – необхідність обговорювати питання Донбасу з «лідерами народних республік». У Кремлі все менше приховують, що хочуть посадити Україну за стіл прямих переговорів з так званими ДНР та ЛНР. Цей крок, як відомо – ключ до руйнування санкцій світової спільноти проти Росії. Прессекретар Путіна Пєсков наголосив, що питання Криму також обговорюватися не буде. Виникає питання: про що має намір говорити Зеленський з Путіним? Про проблеми російської мови та російської церкви в Україні, підживлюючи таким чином російську пропаганду? І, до речі, якою мовою говорити? Російською чи українською – це у нинішній ситуації також має значення.

Прагнення Володимира Зеленського зустрітися з Владіміром Путіним має у собі кілька складників. Психологічно – це прагнення продемонструвати входження до «клубу президентів», готовність сам на сам переконати господаря Кремля у власному баченні. Чи готові до цього у Кремлі? На жаль, так. Не виключено, що зустріч з Путіним розглядається Зеленським та його командою як сходинка до бажаної зустрічі з Байденом – мовляв, я готовий грати на вищому рівні. Проте такий підхід виглядає хибним та небезпечним, адже Росія (на відміну від України) може собі дозволити практично безкарно використовувати пропагандистську машину у власних інтересах. 

До речі, спроби вчергове заглянути Путіну у вічі суттєво підважують Нормандську четвірку, і дуже прикро, що на Банковій цього не бачать. Там зробили ставку на посередництво Беньяміна Нетаньягу попри те, що у прем’єра Ізраїлю не бракує власних політичних проблем, і пірнати до авантюри без прорахованого успіху він собі дозволити не може. За великим рахунком, Україні варто було б ініціювати щонайменше обговорення ситуації у широкому форматі, можливо, в межах ОБСЄ, а не покладатися на дипломатичні таланти Зеленського, які, відверто кажучи, себе не проявили за 2 роки його президентства.

Є ще один фактор: починаючи з жовтня 2019 року, коли Україна погодилася на імплементацію «формули Штайнмаєра», російська пропаганда переграє українську інформаційну машину. На жаль, часто — в одні ворота. Гіпотетичне призначення дати зустрічі Зеленського та Путіна стане точкою відліку для потужного розхитування позицій українського президента у різний спосіб. Чи витримає потужний психологічний тиск той, хто звик до оплесків та обожнювання? Питання видається риторичним.