Геополітична драма з побудови газопроводу NordStream2 виходить на фінальну стадію. Каталізатором цього стала заява Джозефа Байдена, який назвав контрпродуктивними санкції проти компанії NordStream2 AG, яка є оператором прокладання газогону між Росією та Німеччиною.
Логіку Байдена можна зрозуміти: президенти-демократи не надто опікуються питаннями енергетики (перший NordStream за президентства Барака Обами був прокладений без особливих проблем), та й відновлення відносин з Німеччиною сьогодні для Вашингтону важить чимало. За океаном добре пам’ятають, що восени у ФРН відбудуться парламентські вибори, і їх результати можуть змінити підходи до NordStream2.
Своєрідний діалектичний підхід останніми днями у питанні боротьби проти NordStream2 продемонструвала Україна. З одного боку, нашу країну відвідав співголова партії «Союз90/Зелені» Роберт Габек, який скептично ставиться до запуску цього газопроводу. Нинішній рейтинг «зелених» дозволяє припустити, що з партійною позицією «Союз90/Зелені» доведеться щонайменше рахуватися. З іншого — нерівнозначна рокіровка відбулася у «Нафтогазі України»: посаду радника голови правління з міжнародних питань залишила Лана Зеркаль, яку змінила Світлана Заліщук, у активі якої хіба що подібна посада в уряді Олексія Гончарука. Складно уявити, як така заміна може сприяти ефективній боротьбі проти завершення NordStream2.
Варто нагадати, що Росія використовує енергетичну зброю проти різних європейських країн не перший рік. І Володимиру Зеленському варто було б не лише публічно хизуватися домовленостями з Владіміром Путіним у грудні 2019 року, які дозволили отримати 2,9 мільярди доларів, які Україна за рік до того відсудила у Стокгольмському арбітражі у «Газпрома». Куди важливіше сьогодні спробувати дати останній дипломатичний бій NordStream2 у складі коаліції країн-транзитерів, усвідомлюючи наслідки запуску газопроводу. Звісно, не лише економічні, а й військово-політичні. Але, як кажуть, не з нашим щастям.
