Євген Магда

Публікацій: 134

Розмови та реформи

Конференція з питань реформ в Україні, яка пройшла минулого тижня у Вільнюсі, отримала несподіваний розвиток. Несподіваний насамперед для Володимира Зеленського та його команди.

Погодьтеся, після того, як з уст державного секретаря США Ентоні Блінкена прозвучало твердження, що Україна втрачає третину ВВП через корупцію, говорити про реформи в Україні було без сенсу. Це був не постріл у повітря, попереджувальний, як це передбачає статус стратегічного партнера, а цілком зрозуміла констатація очевидного у Вашингтоні факту. Упродовж двох років — з Торонто до Вільнюса — міф про «нові обличчя» повністю розвіявся, і Зеленського рятує від публічного тиску лише той факт, що і він, і «Слуга народу» прийшли до влади на демократичних виборах.

Втім, один з очільників «Слуги народу» Давид Арахамія виявився великим симпатиком китайських комуністів. Він, як виявляється, не лише виступив ініціатором друку української мовою збірки праць Сі Цзіньпіна (аналогічні заходи Пекін провів у Росії, Білорусі та Казахстані), але і заявив агентству «Сіньхуа» про готовність запозичати практики управління КПК в Україні. Він знайшов багато спільного у ідеології китайських комуністів та українських «слуг». Відверто кажучи, подібні реверанси перед Пекіном не наближають візит Володимира Зеленського до Вашингтону. Правляча партія, подібно Віктору Януковичу свого часу, намагається отримати додаткові фінансові ресурси без зобов’язань, злочинно ігноруючи очевидний факт: подібні ігри з Китаєм можуть завершитися масштабними проблемами. Надто значний у Піднебесної досвід закабалення молодших партнерів.

Ще один сигнал Україна отримала всередині країни. Кілька годин не функціонували офіційні Інтернет-сайти президента, СБУ, НАБУ та Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації. Ця кібератака — не лише свідчення активності російських хакерів, які здійснюють свої злочинні дії проти різних країн, ми стали свідками руйнування міфу про діджиталізацію, якою хизується Зеленський на різному рівні.

Різні події складаються в мозаїку кризи, прояви якої добре бачать чимало громадян України та наших стратегічних партнерів, але не відчуває президент і його команда. Вони намагаються постійно перемикати канали суспільної уваги, маневруючи між різними викликами та демонструючи впевненість у власній непогрішимості. Проте простір для маневру скорочується подібно шагреневій шкірі…