Президент США Джо Байден та його український колега Володимир Зеленський. Фотоколаж Підготовка візиту Володимира Зеленського до США триває. Минулого тижня там побувала делегація у складі міністра закордонних справ Дмитра Кулеби та шефа президентського офісу Андрія Єрмака.
Одна з особливостей політичної поведінки Зеленського — він прагне довести, що є повноцінним членом неформального президентського клубу попри відсутність політичного досвіду до приходу на посаду. Проте український випадок не є унікальним, запит на «нові обличчя» (зазвичай з популістським присмаком) є частиною загальноєвропейського тренду. У подібних умовах дуже важливо опанувати себе, а не намагатися вести з президентом США – найпотужнішим політиком західного світу за визначенням — у режимі монологу. Натомість усвідомити важливість стратегічного партнерства зі Сполученими Штатами для України та потребу його інституційного характеру, який залежатиме не від персоналій, а від змісту та якості перетворень.
Напередодні візиту до США Дмитро Кулеба на шпальтах впливового американського видання Foreign Affairs закликав США та ЄС визнати Україну частиною Заходу. Він аргументовано пояснив, чому застосування терміну «пострадянський простір» шкодить сприйняттю України. Проте вже у Вашингтоні, де Кулеба та Єрмак зустрілися і з держсекретарем Ентоні Блінкеном, і з радником з питань національної безпеки Джейком Салліваном, українському міністру довелося публічно запевняти тамтешні медіа, що пріоритети зовнішньої політики України залишаються незмінними. За океаном почули заяви Арестовича та Арахамії про можливий поворот України в бік Китаю, і поцікавилися, якими є підстави та перспективи подібного руху.
Нинішній призов української політичної еліти, який часто хизується відсутністю політичного досвіду, потрапив у логічну пастку. З одного боку, там говорять, що Джозеф Байден дуже добре розуміється на українських проблемах, з іншого — діють так, ніби живуть у реаліях ХХ століття, коли можна було пропагандистською машиною створювати глянцеву картинку для оточуючого світу. Нагадаю, що навіть у СРСР з цим були проблеми. Що вже говорити про сучасну Україну. Тому варто відмовитися від спроб вішати локшину на вуха або дріб’язково шантажувати партнера, а вести з ним відповідальний діалог.
