Євген Магда

Публікацій: 141

Суб’єктність. Сумні нотки

Володимир Зеленський на "Кримській платформі"

Володимир Зеленський вважає одним з досягнень свого президентства зростання зовнішньополітичної суб’єктності України. Чи має підстави президент говорити про це на екваторі власної каденції?

Почнемо з того, що боротися за суб’єктність України в 2021 році — це дещо інше, ніж відстоювати її інтереси на міжнародній арені у 2014-2015 роках, коли на Донбасі тривали інтенсивні бойові дії. Зверніть увагу, що одним з інструментів піднесення суб’єктності стала операція бійців ГУР у Афганістані – безумовно, яскравий та помітний не лише на професійному рівні крок. Проте офіс президента не зумів уникнути спокуси примазатися до дій спецназівців.

Але про суб’єктність. Саміт «Кримської платформи» зібрав представників понад 40 країн та міжнародних організацій, проте серед них не виявилося жодного лідера G-7. Після проведення саміту російські спецслужби завдали удару по кримських татарах, арештувавши заступника голови Меджлісу Нарімана Джеляла та низку інших мешканців окупованого півострова. Чи прозвучав голос «Кримської платформи» у цій надзвичайній ситуації? На жаль, якщо і прозвучав, то на дипломатичному рівні, який для широкого загалу навряд чи буде помітним.

Натомість. Володимир Зеленський продовжує диктувати НАТО та ЄС, що їм робити з Україною. Мовляв, приймайте нас негайно до своїх лав, бо… От що буде якщо — остаточно не зрозуміло. Прагнення «слуг народу» запозичати в китайських комуністів методику управління свідчить хіба що про рівень їхнього невігластва. Питання вступу до НАТО вирішують не виключно у Вашингтоні, хоча Зеленський переконаний у протилежному. Євроатлантична спільнота працює за давно усталеними правилами, іколи шеф ОПУ Андрій Єрмак вимагає від США зафіксувати гарантії Україні на випадок запуску NordStream2 на папері, це виглядає принизливо. Саме для України.

Європейська та євроатлантична інтеграція — це не лише складний процес, але й усвідомлений вибір. Керівництву України перш, ніж говорити «Ми не віримо Заходу» (Дмитро Кулеба), варто усвідомити, що шлях до Брюсселя у політичному сенсі полягає у внутрішніх змінах. І це, даруйте, не «Велике будівництво», а боротьба з корупцією та забезпечення незалежного суду. Саме вони поряд з потужною армією та дієвим громадянським суспільством можуть розглядатися як підвалини зміцнення суб’єктності.