Суспільству варто не лише звернути увагу на імітацію командою Володимира Зеленського боротьби проти олігархів, але і зробити власні висновки з цих пафосних рухів. Партія влади не помічає, що рухається назустріч власному краху з швидкістю, яка суттєво перевищує темпи інфляції політичного впливу їхніх попередників.
Прагнення створити реєстр олігархів та зменшити їхній вплив на політику та економіку є погано завуальованим прагненням Зеленського зберегти власну владу максимально довго. Можливо, не лише на другий президентський термін, про балотування на який діючий глава держави все ще не наважується оголосити. Прагнення за допомогою РНБО витиснути з медійного ринку всіх, чиї стати перевищують 80 мільйонів доларів, не лише погано корелює з тезою про «кінець епохи бідності». Це лише вдосконалена у відповідності з вітчизняними реаліями модель консервації влади, раніше обкатана у Росії. Не вірите? Пригадайте прізвища Ходорковський, Гусинський, Березовський — і вам все стане зрозумілим.
Цікавий нюанс: секретар РНБО Олексій Данілов заявив про запуск системи моніторингу олігархів, розписавши її унікальні можливості. Їх оцінку ми залишимо на совісті урядовця, куди цікавішим є інше питання: якими є правові підстави для моніторингу ділової та суспільно-політичної активності громадян? Який суд видав відповідний дозвіл? Чомусь ці питання не прозвучали у інформаційному просторі країни, яка здійснила Революцію Гідності.
Владна команда не має намірів зупинятися на майбутньому «медійному розкуркуленні» олігархів (і тих, кого примусово запишуть до переліку «багатих та знаменитих»). До речі, цікаво, чи потрапить під цей «каток» Ігор Коломойський, санкції проти якого Україна так і на наважилася запровадити попри санкції з боку США.
Фіскалізація, затягування податкових гайок за допомогою законопроєкту 5600 є антиподом реальної деолігархізації, яке передбачає створення умов для розвитку малого та середнього бізнесу. Паростки національної буржуазії «зелена команда» витоптує безжально. Якщо пригадати перспективи збільшення тарифів на житлово-комунальні послуги з початком опалювального сезону, нескладно змоделювати занурення України до масштабної кризи. Чи вистачить у представників монобільшості політичного досвіду її зупинити? Питання риторичне.
Втім, є і позитивні моменти. Захлинаючись від власного прагнення «деолігархізувати», Банкова відверто демонструє використання численних медіа, які ще недавно видавалися рупорами свободи слова. Проте ці часи вже в минулому, адже влада досягла помітних успіхів у прирученні медіа. Але з монолітністю власних лав у «слуг» проблеми, про що свідчить ситуація навколо голови Верховної Ради Дмитра Разумкова. Той упродовж двох років пройшов шлях від політтехнолога Зеленського та одного з перших голів партії «Слуга народа» до політика, якого партія влади прагне викинути зі спікерського крісла.
Імітація боротьби з олігархами фактично стала лакмусовим папірцем для Володимира Зеленського. Йому стає все важче приховати авторитарні прагнення, неготовність до діалогу. Україна вже бачила подібних президентів, і хороших прогнозів з приводу політичної долі шостого її очільника наразі немає.
