Євген Магда

Публікацій: 150

Хрестовий похід чи гучна імітація?

Запропонована президентом модель деолігархізації швидше є імітацією боротьби проти олігархів

5 листопада президент України Володимир Зеленський підписав закон «Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним з надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)». Він вступить в силу у травні 2022 року. Проте деякі висновки про цю юридичну новацію можна зробити вже сьогодні.

Під час ухвалення законопроєкту було порушено регламент Верховної Ради, поправки опозиції були проігноровані. Парламентська більшість також не стала чекати на оцінку законопроєкту у першому читанні Венеційською комісією, що виглядає щонайменше дивним. Жертвою політичної доцільності під час ухвалення «антиолігархічного» закону став голова Верховної Ради Дмитро Разумков — 284 парламентарі підтримали його відкликання з посади через незгоду з позицією Зеленського. Проте поспіх при ухваленні закону не пішов йому на користь: від його ухвалення до підписання президентом у підсумку пройшло 1,5 місяці, а суперечності у тексті закону виправляли поспіхом.

Органом, який буде формувати та вести реєстр олігархів України, визначено Раду національної безпеки та оборони. Весь її склад формується главою держави, тому подібна модель дозволяє припустити загрозу узурпації влади. Володимир Зеленський приділив ухваленню законопроєкту надто багато уваги, щоб говорити про хоча б мінімальну рівновіддаленість. Його нічому не навчив досвід Віктора Януковича.

Запропонована президентом модель деолігархізації швидше є імітацією боротьби проти олігархів. Підписаний Володимиром Зеленським закон не має жодного економічного складника, швидше, це інструмент залякування тих, у кого вже є капітали понад 80 мільйонів доларів. Таких людей в Україні сотні, і всіх їх президентська команда хоче поставити перед вибором: лояльність або тавро «олігарх». До речі, в інших європейських країнах цей термін у законодавстві чомусь не використовується. Згадки про американське антитрастове законодавство також не мають нічого спільного з українським законом про олігархів.

Члени команди Зеленського не перший місяць змагаються між собою у оприлюдненні прізвищ тих, хто може бути названий РНБО олігархами. Проте поведінка цих людей різна. На телеканалах Ріната Ахметова Володимира Зеленського піддають все більш жорсткій критиці представники різних політичних сил. Сам найбагатший громадянин України наголосив, що підтримує конкуренцію, незалежний суд та свободу слова. Екс-президент Петро Порошенко продав свої телеканали — «Прямий» та «5 телеканал» — холдингу «Вільні медіа», створеному медійниками, які на них працювали чи працюють. Віктор Пінчук у вересні спрямував тональність форуму YES у скептичному для президентської ініціативи напрямі. Натомість лише Ігор Коломойський отримує все нові та нові бізнес-преференції від влади, демонструючи у такий спосіб наближеність до Володимира Зеленського. Ще один важливий момент: українські органи юстиції не співпрацюють з американськими, у яких чимало питань до Коломойського у справі «Приватбанку».

Дискримінація на сумнівних правових підставах найбагатших громадян України більше нагадує практику більшовиків. Справді, в українському суспільстві прагнення «відняти та поділити» і досі може знаходити підтримку багатьох громадян. Проте зміст деолігархізації полягає в іншому: одночасному зменшенні впливу великого бізнесу на політику та формуванні передумов для стрімкого розвитку малого та середнього бізнесу. Для цього потрібні не порожні закони, а політична воля. Яка відсутня. Падіння рейтингу Зеленського протягом останніх тижнів — результати не змови олігархів, а наслідок скоєних владою помилок. Владою, яка повністю обертається навколо «найвеличнішого політика сучасності».