6 червня виповнюється 5 років з моменту створення Нормандського формату. Квартет його засновників змінився наполовину, проте необхідність врегулювання конфлікту на Донбасі не зникла.
На початку літа 2014 року лідери Німеччини та Франції Ангела Меркель та Франсуа Олланд були впевнені, що зможуть вплинути на розвиток конфлікту на Донбасі, інакше б не брали на себе відповідальність за його врегулювання. Проте не так сталося, як гадалося, і агресивні наміри Росії щодо України знайшли відображення у різних проявах, серед яких навіть загибель рейсу МН17 з 298-ма людьми на борту Боїнга-777. Конфлікт на сході України продемонстрував, що в Кремлі не мають намірів миритися з самостійністю нашої держави.
Зліва направо: канцлер Німеччини Ангела Меркель, президент України Петро Порошенко і президент Росії Володимир Путін.
Франція, 6 червня 2014 року. Фото: Reuters
Проте завдяки існуванню Норманді вдалося провести переговори в Мінську в лютому 2015 року, які завершилися підписанням домовленостей про врегулювання. З того часу на Донбасі не стало зовсім тихо, проте немає широкомасштабних бойових дій, які забирають десятки життів на день. ЗСУ перетворилися на реальну силу, так звані народні республіки у різний спосіб змінювали керівників, проте не зуміли позбавитися тавра «маріонеток Кремля». Нормандський квартет оновився наполовину, а найбільший у Європі конфлікт сьогодні жевріє, часом спалахує, проте виглядає локалізованим. На жаль, наближається до заморожування, бо шанси вирішити його виглядають мізерними.
Зміна президента України посилила розмови про можливе врегулювання на Донбасі в інтересах Росії, оточення Володимира Зеленського надто активно зондує ґрунт на предмет досягнення домовленостей з Кремлем. Однак є помітний запобіжник у вигляді понад 350 тисяч наших громадян, які брали участь у бойових діях на Донбасі та добре розуміють, що «просто припинити стріляти» там сьогодні неможливо. Але не варто скидати з шальок терезів і прагнення значної частини західного істеблішменту повернутися до business as usual з Росією.
Україна не може собі дозволити відмовитися від Нормандського формату, яким би він неефективним не видавався на перший погляд. Той, хто вийде з-за хиткого столу переговорів, першим, продемонструє європейській спільноті небажання шукати шляхи врегулювання і без бою віддасть ініціативу опоненту. Тому від команди нового президента чекають нових ініціатив та предметних кроків щодо врегулювання конфлікту, який залишається головною українською та помітною європейською проблемою.
