Прощання з ілюзіями

Скандальне повернення російської делегації до ПАРЄ та публічна дискусія між президентом Зеленським та міністром закордонних справ Клімкіним стосовно долі полонених українських моряків примушують робити невтішні висновки. Перший. Нинішня недосконала зовнішньополітична суб’єктність України потребує ефективного захисту і постійного підсилення. Конче необхідно шукати можливості для її посилення у не надто сприятливих умовах. Кількість акторів міжнародних відносин, які воліють бачити нашу країну сірою зоною, на яку можна впливати на власний розсуд, не зменшується. Другий. Росія не зацікавлена у врегулюванні конфлікту на Донбасі у інший, від максимально вигідного для себе, спосіб. Нічого особистого – лише комплекс метрополії, підсилений розмірами країни, ядерним арсеналом та настроями всередині суспільства. Маємо визнати, що спроби демократизації Росії, які Захід намагався здійснити у 90-х роках ХХ століття, виявилися малоефективними. Третій. У європейському істеблішменті присутній помітний запит на відновлення business as usual з Росією. У Кремлі його добре відчувають та активно сприяють постійному зміцненню прямими сигналами та завуальованими обіцянками. Зокрема – натяками на готовність збільшувати імпорт європейських високотехнологічних товарів, що дозволить забезпечити зростання добробуту країн Заходу. Щоб зламати цей тренд, Україна повинна пропонувати якісний порядок денний двосторонніх відносин, який можна сформувати лише шляхом консолідації влади та суспільства навколо національних інтересів. Четвертий. Геополітична оборудка Росії навколо долі українських полонених моряків – далеко не остання спроба Кремля переграти ситуацію на власну користь. РФ має чимало ресурсів – організаційних, фінансових, інформаційних, може розраховувати на підтримку колаборантів всередині України. Мотивація Росії виглядає очевидною: на прикладі підкорення України зламати волю до опору інших постсоціалістичних країн та довести, що пострадянський простір є сферою беззаперечних інтересів Кремля. П’ятий. Гібридна війна йде не за території, а за нашу з вами свідомість. Зневіра – головна зброя цієї війни, якій складно опиратися. Протидіяти прагненню Росії повернути Україну до матриці «руського міру» можна виключно консолідованими зусиллями. Вони потрібні якнайшвидше, адже агресор нині нагадує хижака, який відчув запах страху та невпевненості своєї жертви.