У суботу відбулася акція на підтримку засуджених Дмитра та Сергія Павліченків, обвинувачених нібито у вбивстві судді. Дмитро отримав довічне ув’язнення, а його син Сергій — 13 років.
Пекуче сонце, по-літньому спекотна погода не завадили тисячам людей прийти у парк Шевченка і потім під прокуратуру Києва, щоб висловити незгоду з несправедливим правосуддям і неподобством правоохоронців.
Ми з друзями теж прийшли і в парк, і потім до прокуратури. Те, що ми не є «ультрас» або друзями Сергія і Дмитра, не завадило нам виділити у вихідний день кілька годин часу, щоб показати свою громадянську позицію.
Дійсно було дуже жарко, у багатьох обгоріла шкіра, але почуття солідарності, якоїсь спільності було дуже велике, воно переважало над іншими.
Люди з боку спочатку дивувалися і з невдоволенням дивилися на молодих людей з символікою «Динамо» та «Дніпра», у футболках «Волю Павліченкам!», але мирний та ідейний протест без політичних гасел змусив їх змінити свою думку.
Всюди навколо було багато людей алкоголічного виду, багато були схожі на бомжів чи дідусів-доміношників. Але рації, які стояли з ними поруч, і ланцюжки від посвідчень, які ховалися в їхніх кишенях, вказували на професійну приналежність цих «бомжів».
Ми стояли в гущі народу, не в першому ряду. І саме там відчувалося та єдність і те розуміння великої біди, з якою може зіткнутися кожен. Серед усіх, хто прийшов на підтримку Павліченків, не було ані п’яних, ані неадекватних. Якщо ж хтось виявляв надмірну особисту активність, його тут же заспокоювали, мовляв, тут тобі не фанатський сектор і не персональна виставка.
Атмосфера була дуже дружньою і теплою. У молоді, що прийшла на акцію, не було озлоблення, радикалізму. Не було відчаю чи нерозсудливості — була впевненість у своїй правді і щирість. Організатори постійно підкреслювали, що мітинг і хода – не предмет для самовираження і вихваляння. Основна мета – припинити репресії і тортури, тиск на свідків і закрити справу, в якій питань більше, ніж відповідей.
Дійсно, слідство було проведено з грубими порушеннями, при яких нормальний суд не прийняв би справи навіть до розгляду. Але, мабуть, певним колам потрібно було швидко знайти винних, якими і виявилися Павліченки. Тому акції на їх підтримку абсолютно виправдані — на місці Сергія і Дмитра може виявитися будь-хто з нас, якщо міліції, прокуратурі та судам буде це вигідно.
Єдиною неприємною ноткою була політика, хоча (потрібно віддати належне організаторам) цього разу її було по мінімуму. Якби на акції не було представників «Свободи», закликів йти на Межигір’я і повалити режим — можна було б вважати, що політики не було взагалі.
Шкода тільки, що участь «свободівців» у марші та мітингу дала можливість пресі говорити, що вони його й організували. Це – нахабна брехня, тому що акція була аполітична і жодна з партій чи громадських організацій не грала там ключової ролі. Активісти прийшли самі, без партійної символіки і гасел, тому дивно читати заголовки ЗМІ, мовляв, «Свобода» вивела людей», «Свободівці» очолили марш» і т.д.
Жоден з політиків чи партій не має права використовувати у своїх цілях громадський протест. Дуже неприємно, що представників «Свободи» зобразили в якості таких собі поводирів і месій – це дійсно не так: я і багато сотень людей прийшли не до «свободівців» і не на їх запрошення. Це представники партії вміло використали громадську активність у своїх цілях. Що ж, це їх совість і їх позиція.
При цьому, до честі «Свободи», потрібно сказати, що решта політиків і партії взагалі намагаються не помічати справи Павліченків і воліють сором’язливо відмовчуватися. Саме тому «свободівці» фактично правомірно узурпували право на політичну складову цього протесту.
Однак, незважаючи на маленький політичний негатив і маніпулятивні заклики окремих представників «Свободи», акція і марш пройшли в об’єднуючій атмосфері, показали, що фанати – це не тільки хулігани, образ яких так люблять показувати нам ЗМІ. Фанати – насамперед такі ж люди, як і всі ми, зі своїми бідами і щастям, зі своїми поглядами та ідеями.
Підтримкою Павліченків всі ми зможемо хоча б трішки вплинути на те, що правоохоронні органи будуть бояться фабрикувати докази і перекручувати факти, а суди – виносити несправедливі вироки.
Глибоко переконаний, що суспільство об’єднують не Тимошенко та Луценко — всіх нас об’єднують прості люди, прості історії і проста, кричуща несправедливість і біда. Тому не потрібно «ховати голову в пісок», інакше завтра так може статися і з вами, але вас вже ніхто не захистить...
