“Так, я не люблю пролетаріат!”.
Цими словами професора Преображенського з булгаковського “Собачого серця” можна проілюструвати моє особисте ставлення до 1 травня і інших свят на зразок “дня металурга” або “дня шахтаря”.
Я, напевно, буду поганим політиком, адже я не приховую свою відразу до пролетаріату, який я так добре і часто бачив у своєму рідному місті — Запоріжжі. Металурги, сталевари, робочі “Запоріжсталі”, “Запоріжкоксу”, багатьох інших підприємств. А в школу свого часу я їздив на тролейбусі, який з самого ранку битком набивався напівп’яними робітниками, які їхали на зміну. Нічого сказати — “трудящі”!
Всі ті, які з високих трибун і з екранів вливають у вуха і очі українців слова про славу праці, про її місце в суспільстві, забули, що ручну, пролетарську працю саме вони ж за багато десятиліть знищили і зробили людей рабами. Окрім того, хоч хтось із них був сьогодні на підприємствах? На зупиненому феросплавному заводі, на ледве дихаючому «Радіоприладі», на майже розібраних казенних підприємствах?
Праця, звичайно, почесна. Але не в пострадянських країнах. У нас це просто трудова повинність і тяжка ноша, свого роду персональна Голгофа. Виходячи з цього і результати у наших країн такі. Виходячи з цього, у нас немає своїх айфонів, своїх якісних автомобілів і нами не захоплюється світ. Все завдяки “праці”.
Коли в людини життя багато років поспіль складається з послідовності “завод — магазин — горілка — будинок — завод”, я не можу бути з нею солідарним. Мене з дитинства вчили, що потрібно творити і рухатися вперед.
Будьмо чесними: робітники (пролетаріат) ось уже не одне десятиліття не створюють нічого — вони стали свого роду оруеллівськими пролами. І стати на один щабель з ними — вже вибачте!
Це не гидливість, о ні. І це не докір у бік людей, які працюють по 12-14 годин на будь-який час доби на заводах, фабриках. Просто одні нагорі знущаються над пролетаріатом і всіма силами заштовхують його у порочне коло безініціативності і відсутності будь-яких інших інтересів, а інші через важку роботи не можуть підняти голову і подивитися навколо.
Ніхто не звинувачує нікого в недоумстві, малозначності чи непотрібності. Просто сама система зробила працю і людину, яка важко працює, швидше нав’язливим і негативним, аніж прогресивним і позитивним моментом.
Тому вихідні дні посеред тижня – це круто. Але святкувати нормальним людям 1 травня нічого.