«Що? Опозиціонери голосують один за одного? Що таке? Розстріляти, вивести у двір на Турівській або Верхньому Валу — і розстріляти!».
Приблизно такі гасла можна прочитати між рядків борців за правду і чесність депутатів, громадських активістів і блогерів. Крім того, багатьох абсолютно не задовольнило всього лише попередження тим, хто не голосував за відставку Азарова.
The thing is: опозиція – не ідеальна. Більше того, депутатам властиві такі самі недоліки і пороки, як і кожній звичайній людині, якщо не вдаватися до ніцшеанства та онтологічних роздумів з цього приводу.
Так, мені (як і вам) не подобається Арсеній Петрович з його зарозумілістю і часто непробивною твердолобістю. Так, мені теж не подобається Турчинов, і це у нас з ним взаємно. Кажуть, що на конкретно мене (яка честь!) У Турчинова навіть є досить пухка папка. І розповісти про те, як все погано і жахливо, можу багато і докладно.
Але, разом з тим, іншої опозиції у нас поки що немає. Не подобається Ірина Фаріон? Будь ласка, будьте ласкаві, знайдіть їй антагоніста і проведіть до парламенту вчителя російської мови з купою монографій.
Не подобається, що опозиціонери один раз за півроку проголосували за товаришів? Будьте ласкаві помітити, що опозиційні законопроекти все одно в більшості випадків парламент провалює.
Потрібно виключити всіх спонсорів і тих, хто підтримуює матеріально опозицію з фракції і позбавити їх мандатів взагалі? Відмінно, тоді будьте ласкаві зі своїх власних кишень фінансувати касту недоторканних грошовими переказами.
Звичайно, критикувати завжди легше слабкого. Звичайно, в опозиції можна знайти тисячу проблем. Але всі вони не так глобальні, як ситуація в країні, яка неупинно погіршується. Шановні критики і оратори, ви пробували знайти гідну роботу за останній рік? І як вам шукалося? Роботи ж просто немає, а де є – зарплата не дотягує навіть до рівня польської, не кажучи вже про середню по ЄС.
Так, мені, як і вам, особисто не подобаються багато. При можливості потрібно особисто висловлювати політикам своє «фе» і тикати їх носами в їх же лайно (вибачте на слові). Але своїми руками закопувати поки що єдину парламентську альтернативу «катку» влади – значить залишатися сам на сам з безжалісною Системою.
Прозорість і відкритість влади повинна бути абсолютною – тут немає про що дискутувати. Але починати потрібно не з опозиції – поки що в Україні править зовсім інший режим. І конструктивної критики, на жаль, на його адресу набагато менше, ніж у бік опозиції.
Якщо вже говорити зовсім відкрито, то обговорювати потрібно навіть не владу і не опозицію. Потрібно більше уваги приділити формуванню паралельного політичного та суспільного простору, де нинішній еліті місця вже не буде. Але якщо саме суспільство не здатне саме сформувати альтернативний порядок денний, то що можна вимагати від двох сотень парламентських гравців?