Із розмови з єгипетським колегою у Фейсбуку:
— Таксім — це не революція на Тахрірі 2011 року.
— Юля, ну дивись, от такі фотографії публікують наші місцеві газети. І єгиптяни, і турки йшли по вулицях однаково. От турок допомагає тваринам, і єгиптянин. Один на акордеоні грає. Інший на гітарі…
— І?
— Ну як?! Вони ж теж Твіттером користуються!
Із початком масових протестів у Туреччині все частіше лунають думки, що це продовження «арабської весни», «кольорова революція» і т.д. Якщо поглянути дуже в цілому і дуже умовно, можна знайти певні спільні риси. Головною рушійною силою завжди є молодь, у середньому від 20 до 35 років. Головною метою протестувальників завжди є Зміна. Однак у чому суть?
Термін «арабська весна» з’явився у ЗМІ на емоціях як метафора пробудження свідомості народів Магрибу і Близького Сходу. Тунісцям, лівійцям, єгиптянам набридли самодержавці, які надто довго носили політичну білизну. Тунісець МохаммедБуазізі здійснив самоспалення через те, що не міг прогодувати родину. Молодь, яка вийшла на вулиці після його смерті, вимагала покращення економічної ситуації в країні, покращення умов життя.
У той час, які в Лівії, наприклад, ти вважався бідним, якщо сам мив свою машину. Бензин там був дешевшим за воду, запаси якої знаходились під надійним контролем уряду. Не говорячи про соціальну допомогу та рівень медичного обслуговування. Так. нафта не дозволяла скаржитися на життя, і тим не менш…
Конфлікт в Сирії взагалі спалахнув на ґрунті етноконфесійних протиріч. Коди вдало впав сірник…не знаємо кого. Там опозиція вбиває алавітів, до яких належить правляча еліта. Курди, що донедавна зберігали нейтралітет, вступили у боротьбу на боці Асада. І кінця краю цій різні не видно. І називати її «весною» язик не повертається.
У Стамбулі та Анкарі гасло «Прем’єра у відставку!» став емоційним побічним ефектом реакції на насильство з боку поліції. Народ радше виховує владу і готовий дати їй шанс, якщо висунуті вимоги будуть задоволені. Ніхто не ставить під сумнів економічні успіхи нинішнього керівництва. Однак, «анатолійська буржуазія», яка є (чи вже була) електоратом Ердогана і втратила мільйони через проблеми із Сирією, підтримує протести в Гезі, незважаючи на їх негативний вплив на турецький бізнес. Свою позицію озвучила популярна ісламська «Платформа праці і справедливості», яка засудила «зарозумілість влади» по відношенню до протестів на Таксимі. У своїй декларації Платформа заявила: «Ігнорування вимог протестувальників і послідовне таврування їх як «мародерів» (чапулджу) відображає зухвалість осіб при владі, які помилково вважають себе хазяїнами країни… Сьогодні консервативні та центральні ЗМІ використовують ту ж саму риторику, що і 15 років тому. Залякуючи певну частину населення. Так що ж змінилося? Хіба ми не забули, що поліція зробила з нашими дітьми? Так чому ж вона права, переслідуючи інших?» Під текстом декларації підписалися видатні ісламські інтелектуали, які можна вважати лідерами думки серед релігійних консерваторів. Останні, можливо, просто не виступають проти Ердогана відкрито, проте вважають його поведінку помилковою.
Якби народ Туреччини різко вимагав відставки уряду, то з урахуванням турецької політичної культури, це можна було б вважати емоційним рішенням на кшталт єгипетського чи лівійського. Однак чинний прем’єр поступово втрачає довіру серед різних груп населення, про що чітко свідчить соціологічне опитування. Громадська думка працює.
Події, що спалахнули в арабських країнах, стали повною несподіванкою для політологів та аналітиків. Не було б навіть зайвим подумати про цілком реальний план США щодо реконструкції Великого Близького Сходу, в якому Туреччина, між іншим, пропонувалася як чудова модель демократії.
Серед турків і раніше було певне невдоволення деякими авантюрами АКПістів, але якби не газ, водомети та інші дурощі, на наступних виборах партія Ердогана просто здобула б дещо менше голосів, але втрати електорату не були б такими значними. Зараз населення виступає в першу чергу проти насильства як такого ( і форми протесту в них, треба визнати, досить витончені). Більш того, таксимська платформа чітко сформулювала свою позицію, що показує, для чого насправді потрібна свобода слова і як вона функціонує. Тут потрібно задуматися про різні рівні політичної культури в Туреччині і. скажімо, в Тунісі чи Єгипті, де народ знову невдоволений урядом. Який вони ж і привели до влади…
І не будемо чіпати армію. Так, в Тунісі і Єгипті вона зіграла ключову роль. Відмовившись придушити протести. І так, якщо в Туреччині вона втрутиться, то Ердоган програє стратегічно. Але в турків, на відміну від арабів, питання відставки прем’єра не стоїть ребром. Вона б не закінчила гештальт, а лише сприяла би бродінню деструктивних настроїв у країні. Головний принцип полягає у тому, щоб нинішня влада почула і врахувала голоси народу, сьогодні і зараз.
Протести в Туреччині — це не що інше, як відстоювання принципів демократії в прямому поєдинку. Чесному з боку населення і брудному з боку влади. І останнім це зовсім не на руку.
P.S. А що має стати останньою краплею для українців?