Днями італійська итальянская LaStampa писала:
«Вони повернулися додому, щоб народити своїх дітей. Це не просто матері, не жінки, що прагнуть материнства. Ці молоді дівчата з Тунісу кілька місяців тому поїхали в Сирію з єдиною метою – подарувати бойовикам, що борються з режимом Асада, кілька інтимних хвилин. Їх зустрічі з ними відбувалися мимохідь, здебільшого в будинках, що стоять лише за кілька десятків метрів від лінії вогню. Для багатьох жінок вони закінчувалися вагітністю, передвісткою драми, яка перекреслить їх долю і життя їх дітей».
Це явище називається «jihadalnikah». Так доволі мило визначаються ці союзи, що тривають рівно стільки, скільки продовжується статевий акт, в яких туніски брали участь неодноразово. Вони пішли на це з упевненістю в тому, що до цього їх закликає релігія, їх відданість «священній війні», хоча ці туніську молоді жінки нічого не знали про війну і ніколи не були її свідками. Їх діти не тільки народяться поза шлюбом, що саме по собі є неприйнятним для ісламу, але й батьки їх невідомі. У графі «батько» буде прочерк. У них не буде прізвища і родини, тому що батьки, брати і сестри, незважаючи на ісламське віросповідання, відмовляться від їх матерів, не стерпівши сорому.
Уже кілька місяців з тих пір, як із формули «jihadalnikah» здули пил заради обслуговування бойовиків у Сирії, правозахисні організації намагаються припинити потік жінок, що прямують у зону конфлікту через території Туреччини та Єгипту. Але це важка боротьба. З неї практично неможливо вийти переможцем, оскільки доводиться стикатися з небажанням сімей заявити про свої проблеми, а також через надзвичайно сильний психологічний вплив, який чинять імами та проповідники-салафіти на дівчат (думаю, слово «проповідники» тут варто вживати з іронічним підтекстом). Вони запевняють тих у мечетях та інших місцях, що їх тіло нічого не значить перед величчю «священної війни».
Ті з них, хто зміг протистояти натиску фанатизму, розповіли про проповідників, які вміють переконувати слабких характером жінок. Зваблення дівчат словами має набагато більшу силу, аніж зваблення грошима, які отримують їх однолітки чоловічої статі, ідучи на віну проти «диявола» Асада з кишенями, набитими доларами.
Приблизно ці самі речі відбуваються із сирійськими біженками 14-15 років в Іраку та Йорданії, яких примушували вступати у «шлюби задоволення» Nikahal-Mut’ah – ісламського звичаю, який дозволяє чоловікам одружуватися на обмежений період.
Окрім того, що це по суті прикриття проституції (шлюб може тривати близько 30 хвилин), Nikahal-Mut’ah позбавляє дружину багатьох прав.
У таких «шлюбах задоволення» не потрібне розлучення, і чоловік, наприклад, може анулювати його достроково.
Найтривожніше у цьому явище навіть не те, має дружина права чи ні (це вже, власне, похідне), а те, що зелене світло на експлуатацію тяжкого стану безпомічних сирійських дівчат дають богослови і проповідники.
Мусульмани Саудівської Аравії та інших країн Затоки зверталися у свої посольства в Аммані й Багдаді з проханням допомогти їм знайти сирійських біженок в Йорданії та Іраку. І це в той час, коли багаті країни регіону не докладають жодних зусиль, аби допомогти сирійським біженцям, що проживають у страшних умовах.
Деякі саудівські правозахисники публічно засудили те, що відбувається. Однак їх голоси не були почуті.
Мусульманські проповідники в ряді арабських країн заохочують своїх послідовників до «шлюбів задоволення» з сирійськими жінками як до способу врятувати їх сім’ї від злиднів. Деякі з цих проповідників навіть видали фетви, що дозволяють експлуатацію неповнолітніх.
Багато хто із цих біженок повертаються в сім’ю через кілька днів чи навіть годин такого шлюбу. Деяких жертв сім’ї просто продають за кількасот доларів.
Абдель Барі Атван, редактор панарабської газети Al-QudsAl-Arabi, висловив своє обурення з приводу «жахливої експлуатації» сирійських дівчат, які втікають від війни.
«Використовувати становище жінок у таборах біженців для тимчасових шлюбів є формою зґвалтування, і це потрібно негайно припинити, — писав Атван. — Винні в цих злочинах мають постати перед судом».
Однак поки що його заява залишається одиноким голосом у пустелі.
