Перемоги чи невдачі на міжнародному рівні впливають на зовнішню політику будь-якої держави. А якщо це колишня імперія, що не цурається шокових чи просто брудних і жорстких методів впливу, – тим паче.
У середу 22 січня у швейцарському Монтрьо почалася друга конференція із сирійського питання. Зустріч зібрала понад 40 дипломатів з усього світу, однак зрозуміло, що основні договірні сторони – США і сирійська опозиція - з одного боку і Росія, Іран та Асад – з іншого. Щоб зрозуміти, на чиєму боці перевага, варто лише згадати кілька подій, що передували конференції.
25 грудня 2013 року в приміщенні Міністерства нафти і природних ресурсів Сирія підписала з російською «Союзнефтегаз» 25-річну угоду на розвідку нафти і газу у своїх територіальних водах. Роботи проходитимуть у кілька етапів і коштуватимуть близько 10 млн доларів. Навряд чи такого роду співробітництво означає відмову Москви підтримувати режим Асада.
Тегеран наразі веде переговори із Заходом щодо ядерної програми. Не потрібно пояснювати, що суть не в мирному чи войовничому атомі в іранських центрифугах, а в політичному тискові на Ісламську Республіку, яка апріорі ніколи не стане другом. Тому, є в Ірані ядерна зброя чи ні, зняття санкції як результат перемовин є перевагою для ІРІ. Збільшення експорту енергоносіїв поповнює бюджет і запас упевненості Тегерану. А значить там не стануть відмовлятися від підтримки режиму Асада. Не заради цього міністр закордонних справ ІРІ Джавад Заріф зустрівся напередодні Женеви-2 з лідером Хезболли і Башаром Асадом. Висловити підтримку і узгодити позиції – таким, вочевидь, була основна мета.
Таким чином Росія має союзника чи, як мінімум, країну, яка знаходиться з тієї ж сторони барикад. До того ж, вірогідність дипломатичної перемоги збільшує ряд чинників: заява президента Туреччини Абдулли Гюля про необхідність «перегляду» політики Анкари в Сирії ; розкол у Національній коаліції опозиційних і революційних сил – провідному органі сирійської опозиції; відмова як інституціолізованої сирійської опозиції, так і джихадистів, вести переговори, якщо вони виключають відставку Асада; патова воєнна ситуація в самій САР, де надзвичайно роздроблені сили екстремістів мають невеликі шанси на перемогу, а сили режиму зберігають стратегічно вигідні позиції.
На думку експертів, збільшення експорту енергоносіїв з Ірану знизить їх ціну, що вплине на російську економіку. Москва, звісно, не може не враховувати такі обставини і шукає вихід із ситуації: Росія заперечує цю інформацією, однак повідомлялося, що ведуться переговори з Іраном щодо бартерного обміну нафти на російські товари. Таким чином Москва перенаправляла б отриману нафту в Китай, а Тегеран міг би дозволити собі не погоджуватися на жорстішу угоду із Заходом у майбутньому.
Однак у будь-якому разі близькосхідні події будуть фактором впливу на нашого північного сусіда - перемоги стануть стероїдами для російських мязів, поразки збільшуватимуть агресію. Вектор залишиться незмінним, і Україна, залежно від настрою, може стати або цапом відбувайлом, або трофеєм.