У часи революційного неспокою важливо бути притомним і свідомим, не просто мислити, а й розуміти. Але часом у погоні за всеохоплюючою інформаційною картинкою відчуваєш емоційне, розумове і фізичне перенавантаження. Гарним перепочинком може стати хороша література.
В іспанця Карлоса Руїса-Сафона є відмінна книга «Тінь вітру» і пріквел до неї «Гра ангела». Ці дві абсолютно приголомшливі речі — концентрат унікального авторського стилю, який, у той же час, носить у собі риси історизму Артуро Перес-Реверте, наукового містицизму Дена Брауна або навіть магічного реалізму Габріеля Гарсіа Маркеса. Барселона в цих творах незвичайна. Таку ми можемо її побачити тільки в книгах Сафона - довоєнну, повоєнну, похмуро-тиху, дощово-містичну з відтінком чорної магії і віддушиною чогось потойбічного.
Це книга про... важко сказати, про що вона, важко описати ту картину, якою вона перетікає у свідомість. Вона просто цілісна, як поверхня води. Кладовище забутих книг, фаустовщина, трагічно красиве кохання…
І безліч цитат. Вони різні.
Смішні: «Боже мій! У класах сидять не учні, а справжнісінькі мавпи. Дарвін був наївним мрійником, будьте певні. Яка там еволюція, даруйте! На одного розсудливого у мене цілих дев’ять орангутанів».
Про темні сторони особистості: «Будь-яка таємниця коштує рівно стільки, скільки той, від кого ми її приховуємо».
Про те, як корисно іноді побути дитиною: «Дітям необов’язково щось розуміти, щоб це відчувати».
Про те, чого часом так не вистачає: «Якщо в юності залишити талант, геній без підтримки, він приймає збочену форму і пожирає зсередини свого власника».
Про Париж (це одна з вічних тем, думаю): «Париж — єдине місто на світі, де муки голоду досі зводять у ранг мистецтва».
Фінансово-економічні :) : «Ми з Томасом залишилися один на один в тиші, яка здавалася такою непорушною, що їй позаздрив би швейцарський франк».
Дуже правдиві :) : «Ви, жінки, більше вірите серцю, ніж усіляким дурощам, тому й живете довше».
Об’єктивні, але цинічні (з точки зору учасників війни): «Будь-яка війна, чи то особиста, чи то глобальна - гра безіменних маріонеток».
Про людську несміливість: «Він часто жартував із приводу своєї творчої продуктивності і називав її найбільш невинною формою боягузтва: поки працюєш, тобі не треба дивитися в очі життю».
Цю я згадую, коли рідні переживають щодо мого «майданництва» :) :
— Фермін, заради всього святого, негайно в ліжко.
— І не подумаю. За статистикою, в ліжку народу помирає більше, ніж в окопах.
Про дурість: «Не вір тому, хто вірить усім».
Про Надію і чому вона вмирає останньою :): «Життя навчило мене ніколи не втрачати надії, але й не дуже покладатися на неї. Надія жорстока і пихата, у неї немає совісті».
Кучеряві: «Вона говорила мовою рельєфу відзвуків, кольору голосів, ритму кроків».
І, нарешті, якщо ви прочитали все вищевикладене :) ось одна з моїх улюблених: «У кожної книги є душа. Душа того, хто її написав, і душі тих, хто читав і переживав її, і мріяв над нею».
Додам, що у кожної пісні теж є душа. Та й, певне, у будь-якого витвору людського генія.
Останнім часом гостро відчуваю, що давно не читала чогось об’ємного, багатогранного, багатошарового і глибокого. Статуси у Facebook і газетні статті у надлишку створюють у голові фрагментарність, осколкове мислення. А хороша книга згладжує всі гострі кути думок, допомагає розкласти все по поличках або, навпаки, зібрати воєдино, зрозуміти щось через аналогію, відстеження закономірностей, визначення загального через окреме і приклади загального в окремому. Це ефект гарної книги, прохолодна тінь вітру в гарячій точці подій. Тому що в кожної з них є частинка божественного — душа.
